**Записами серця**
Вийшла з кабінету, побачила, що під’їхав лифт, і люди почали заходити.
— Почекайте! — гукнула вона і кинулася бігти.
В кінці робочого дня, як і вранці, лифт важко впіймати. Ользі заледве вдалося застрибнути в останній момент, трохи потиснувши людей. Їй довелося притулитися до грудей чоловіка, що стояв впереди, щоб двері за нею закрилися.
— Вибачте, — промовила вона й відвернула голову, інакше його підборіддя торкалося б її лоба. Від нього приємно пахло парфумами.
— Нічого.
Так і їхали до першого поверху, щільно притиснувшись один до одного.
Нарешті лифт зупинився, двері розсунулися. Ольга вийшла, відступаючи спиною. Чоловік теж крокнув за нею, тримаючи її за руку, щоб не спіткнулася, і відвів убік, інакше вихід із лифта міг перетворитися на штовханину. Це було схоже на танець. Не встигла Ольга зібратися з думками і подякувати, як поруч опинилася подруга Тетяна.
— Ти додому? Можу підвезти.
Ольга відволіклася на неї, так і не роздивившись добре того чоловіка.
— Ні, пройдуся пішки, провітрюся трохи.
Вийшли на вулицю. Моросило. Люди йшли повз із парасольками.
— Дощ. Стой тут, зараз підігнаю машину.
— Таню, дякую, але я пішки. — Ольга дістала з сумки парасольку.
— Ну не хочеш, то й не треба, — пробурчала Тетяна і подивилася на подругу з підозрою.
Ольга попрощалася, розкрила парасольку і влилася у потік колег, що йшли додому. Їй хотілося побути наодинці, подумати. Додому, якщо чесно, взагалі не тягло.
Парасолька заважала думкам, відволікала. Треба було ухилятися від чужих і самій нікого не зачепити. Ольга закрила її й сховала в сумку. На деревах і кущах набрякли бруньки, десь вже пробивалися ніжні молоді листочки. Ця мить народження нової листя така коротка, що хочеться запам’ятати її.
Ольга йшла й думала, як так вийшло, що знову помилилася, опинилася не там і не з тим? Не в плані місця, а в людях. Жила вона в квартирі, що дісталася від бабусі. Не треба було платити іпотеку чи кредит. Саме ця квартира і приваблювала до неї не тих чоловіків. Занадто пізно Ольга зрозуміла це.
Ось і тягнула час, ішла пішки, лиш би якнайдовше не повертатися додому, де її чекав Віталій. Хоча чекав не він, а вечеря, яку вона приготує. А все починалося так гарно…
***
Вони з мамою жили удвох. Тато пішов від них, коли Ользі було дев’ять. Коли вона навчалася в десятому класі, мама знову вийшла заміж. У квартирі з’явився чоловік, а Ольга звикла ходити вдома в шортах і топіку. Мама зробила їй зауваження, що перед дорослим чоловіком напівголою не варто ходити, попросила одягатися скромніше. Ольга й так його боялася, а тепер взагалі старалася не виходити з кімнати без потреби. Проблему вирішила бабуся, запропонувавши внучці пожити у неї, щоб «молоді звикли одне до одного». Це влаштувало всіх.
Ольга навчалася на першому курсі, коли бабуся померла, і вона залишилася сама. В університеті їй подобався Артем. Дівчата не давали йому проходу. Шансів привернути увагу спортсмена-красеня Ольга мала мало. Та одного разу на лекції він сів поряд, а потім провів її додому.
Через місяць Артем уже жив у неї. Мама намагалася пояснити, що нічого доброго з цього не вийде, але Ольга не слухала. Вона ж не втручалася в мамине життя — от хай і мама не лізВони вийшли заміж через рік, знайшли спільну мову, а згодом у них народився син — і Ольга нарешті зрозуміла, що справжнє щастя не в квартирі чи кар’єрі, а в тихих вечорах, коли троє разом за столом і сміються над дрібницями.
