Пиріжок за чужі гроші
Притисни руку до серця, у мене тиск скаче. Лікар сказав, потрібні дорогі ліки… Ти ж допоможеш мамі?
***
У квартирі пахло ваніллю і свіжозвареною кавою Олена щойно дістала з духовки пиріг з яблуками та корицею. Золота скоринка хрустіла під ножем, а по кухні розпливався теплий, заворожуючий аромат, ніби сама осінь зазирнула у вікно. Олена акуратно розкладала шматки пирога по порцелянових тарілках, коли в передпокої пролунав дзвінок різкий, настирливий, немов удар метронома.
На порозі стояла свекруха Віра Петрівна. В елегантному кашеміровому пальті кольору морської хвилі, з ідеально укладеним сивим волоссям і сяючою посмішкою. У руках вона тримала пакет із дорогої кондитерської тієї самої, де тістечка коштували як денний раціон сімї.
Оленочко, здравствуй, серденько! співнула вона, простягаючи руки для обіймів. Я тут повз проходила, вирішила завітати. А у вас так смачно пахне! Прямо як у дитинстві…
Олена стримано посміхнулась, відчуваючи, як усередині росте знайоме напруження наче туга пружина, готова розкрутитися. Вона знала: візит невипадковий.
…Віра Петрівна почала настирливо зявлятися в їхньому житті три роки тому після того, як її чоловік, батько Дмитра, пішов із сімї. Спочатку все було мило: спільні вечері по неділях, теплі розмови за чашкою чаю, допомога з домашніми справами. Але поступово її візити участілися, а прохання стали настирливішими.
Дмитрику, сину, зітхала Віра Петрівна, театрально притискаючи руку до серця, у мене тиск скаче. Лікар сказав, потрібні дорогі ліки… Ти ж допоможеш мамі?
Дмитро, мякий і чуйний, ніколи не відмовляв. Спочатку суми були невеликі пять, десять тисяч. Потім зросли до двадцяти, тридцяти. Олена намагалася говорити з чоловіком, але він лише махав рукою, дивлячись на неї з легким роздратуванням:
Олено, ну годі тобі… Мама хворіє, ти ж бачиш. Не можна її кидати в біді. Це ж моя мама…
А Віра Петрівна тим часом то й діло «забувала» згадати, що ліки вже куплені, а гроші пішли на щось інше. То на «терміновий курс вітамінів», то на «унікальну процедуру в клініці», то на «термінову допомогу подрузі».
А одного разу Олена випадково побачила в соцмережах фото свекрухи з кафе. На світлині та з посмішкою тримала чашку капучино і тістечко з малиновою начинкою, а підпис гласив: «Солодкий четвер найкраще ліки від хандри!»
Олена нахмурилася напередодні Віра Петрівна дзвонила Дмитру з риданнями:
Сину, мені так погано… Таблетки закінчилися, а лікар сказав, що потрібні інші, імпортні, а вони коштують шалені гроші… Я навіть не знаю, де їх взяти, ці гроші… Хоч лягай та й помирай…
Олена показала фото чоловікові. Дмитро нахмурився, провів пальцем по екрану, ніби намагаючись стерти зображення. В очах його мигнула розгубленість, але відразу знайшлося виправдання:
Може, це було давно? Або вона просто хотіла трохи порадувати себе… Людям, навіть коли вони хворіють, інколи хочеться трохи щастя.
Дмитре, тихо промовила Олена, відчуваючи, як у горлі стоїть гіркий ком, вона витрачає твої гроші на кафе й тістечка, а нам доводиться економити на ремонті. Ти справді не бачиш у цьому проблеми? Ми відкладали на нову пральну машинку, памятаєш?
Того ж вечора Віра Петрівна подзвонила синові в сльозах Олена чула її схлипування навіть через динамік:
Дмитре, я почуваюся такою самотньою… Ти навіть не уявляєш, як мені важко. А тепер ще й Оленка на мене напала… Каже, що я марную гроші… А я просто хочу трохи тепла…
Дмитро повернувся до неї похмурий, із щільно стиснутими губами.
Ну що ти знову до мами причепилася? різко спитав він, кидаючи телефон на тумбочку. Звук вийшов надто гучним, наче удар. Вона й так на межі, а ти її добиваєш!
Олена відчула, як усередині закипає гнів гарячий, палаючий, ніби розплавлений метал.
Я не причепилася! Я просто хочу, щоб ти побачив правду. Вона маніпулює тобою! Використовує твої почуття, як важель…
Ти просто жадібна! вигукнув Дмитро, і слова зависли в повітрі, ніби отруйний дим. Тобі шкода для мами грошей? Вона ж моя рідна кров!
Олена мовчки пішла у спальню, зачинивши двері з тихим клацанням. За вікном ішов дощ, дзвенів по шибці, ніби вторив її внутрішньому хаосу…
…Наступного дня Віра Петрівна приїхала «помиритися». Вона принесла квіти пишні хризантеми у бузковій упаковці, вибачалася за «емоції», але в очах її читався холодний розрахунок, схований за маскою каяття.
Оленочко, я розумію, що ти переживаєш за бюджет, мяко промовила вона, помішуючи ложечкою чай. Рухи її були плавними
