Сонце після дощу
Оленко, заходь. Я була в льосі, набрала тобі трохи картоплі.
Олена повернула до двору сусідки.
Ой, дякую, тітко Марічко, обовязково віддам.
А чим віддаси? Ой, лишенько. Віддасть вона. Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Вітько ніколи не був справжнім чоловіком.
Олена проковтнула образливі слова, бо знала до зарплати ще цілий тиждень, а на одному молоці довго не протягнеш. Ладно б вона, але ж вдома чекали троє діточок. Вітько, про якого казала сусідка, був її чоловіком, тепер уже колишнім. Торік він дізнався, що держава не дасть їм ні квартири, ні машини за трьох дітей, швиденько зібрав речі й сказав, що в такій злидні жити не хоче. Олена якраз мила посуд і навіть випустила з рук тарілку.
Вітьку, ти що це говориш? Ти ж чоловік. Піди на нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти! Ти ж завжди казав, що хочеш багато дітей!
Хотів, але не знав, що держава так плює на багатодітних. А працювати на марно я не бачу сенсу, відповів Вітько.
Олена опустила руки.
Вітьку, а як же ми? Як я сама з ними впораюся?
Оленко, я не знаю. І взагалі, чому ти не наполягла, щоб народжувати лише одного? Ти ж жінка, мала передбачити.
Олена не встигла нічого відповісти Вітько вискочив із хати і майже побіг до зупинки. Сльози навернулися на очі, але тут вона побачила три пари дитячих оченят. Сашко був найстарший, цього року йти до школи. Мишці виповнилося пять, а їхня зірочка Марічка всього два роки. Олена пересилила себе, посміхнулася.
Ну що, хто за млинці?
Діти радісно заверещали, і тільки Сашко ввечері запитав:
Мам, а тато більше не повернеться?
Олена хотіла щось вигадати, але потім просто сказала:
Ні, сину
Хлопчик трохи посопів, а потім промовив:
Ну й нехай. Ми й без нього впораємось. Я тобі допомагатиму.
Коли Олена поверталася з вечірнього доїння, знала малят уже нагодовано й покладено спати. І взагалі, вона дивувалася, як її син так швидко подорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, вона пішла додому. «Боже, коли вже потеплішає? Якась ненормальна зима цього року». Картоплі б і вистачило, але одного разу вдарив такий мороз, що навіть у льохах вона промерзла. Селяни, звісно, їх жаліли. У селі люди добрі, але постійно нагадували, яка вона дурна. А що вона дурна? Тепер вона навіть не уявляла, як би жила без когось із дітей. Як би не було важко, але вони справлялися. Хотілося нової одяги та іграшок, але діти не просили. Зна
