Справжній чоловік
Оксана з Григором зустрічалися два роки. Мати Оксани вже почала хвилюватися, що донька марнує з ним час, до весілля справа так і не дійде. Сам Грицько казав, що поспішати нікуди, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев обпали листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного сирого й похмурого жовтневого дня Григор раптом незграбно зробив Оксані пропозицію, подарувавши скромненьке перстенько.
Вона обійняла його за шию й прошепотіла на вухо: «Так», а потім надягла перстень на палець і радісно скрикнула: «Так!», піднявши руки догори й підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Оксані хотілося весілля влітку, щоб усі побачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Грицем не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його кохає й не переживе розставання.
У день весілля лютувала справжня завірюха. Вітер розкуйовдив ретельно укладену зачіску. Повітряна сукня надувалася, наче дзвін, і здавалося, що наступний порив вітру підхопить наречену й понесе далеко-далеко. На сходах Грицько підхопив щасливу дружину й на руках доніс до авто. І ніщо — ні завірюха, ні розкуйовджене волосся — не змогло зіпсувати радість закоханих.
Перший час Оксана купалася в любові та щасті. Здавалося, так буде завжди. Ну, бували й невеличкі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирилися й кохали один одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій сім’ї народився Данилко.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим на радість мамі й татові. Григор, як більшість чоловіків, мало допомагав Оксані доглядати сина, боявся брати малого на руки, а якщо й брав, Данилко починав ревіти, і Оксана швидко забирала його.
— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось виросте, тоді й буду з ним у футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя, — говорив Григор, але його зарплати ледь вистачало на трьох.
Данило підріс, пішов у садочок, Оксана вийшла на роботу. Але грошей не прибавилося, накопичити на перший внесок за квартиру в іпотеку так і не виходило. Почалися претензії, подружжя сварилося, докоряючи один одного за зайві витрати. Миритися, як раніше, вже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх, що, їси? — роздратовано спитав одного разу Григор.
— Ти їх їси, — з’їздила Оксана. — Дивись, який живіт відростив.
— Тобі мій живіт не подобається? Ти ж теж, знаєш, змінилася. Я одружився з гарною метеликом, а ти в гусеницю перетворилася.
Слово за слово вони посварилися вщент. Оксана, витираючи сльозки, пішла за Данилком до садка. На зворотному шляху, слухаючи беСлухаючи безіньки сина, вона раптом зрозуміла, що в її житті все ж є справжня любов — її дитина, яке ніколи її не покине.
