Мамо, уявляєш, якщо я вступлю до Київського університету? Там така кафедра іноземних мов, я читала в інтернетфорумах випускники потім працюють в ООН, навіть у посольствах
Ірина відламала нарізку огірків і подивилася на доньку, ніби та щойно запропонувала танцювати на столі.
Ольда, ти що? Який це Київ? вона хмыкнула, повертаючись до салату. Куди тобі! Там розумних, як рибок у морі. Зійди з підхалину! Потягнешся, а потім повернешся, а місце в нормальному вузі вже займе хтось інший.
Але мої бали…
Бали, бали. Ірина майстерно махнула ножем. Радій, що тут є куди йти. І будеш зі мною, не доведеться по чужих кутках бігати.
Ольда замовкла, дивлячись у вікно. Мати ще до того заборонила їй мріяти. Результати зовнішнього оцінювання вона переглядала в своїй кімнаті, зачиняючи двері на защелку. Девяносто чотири з української мови. Девяносто один з англійської. Вісімдесят девять з суспільствознавства.
Ольда перечитала цифри тричі, не вірячи. Потім повільно відкинулася на подушку і встала, глянувши в тріщину на стелі, що нагадувала карту якоїсь невідомої країни. У голові було одночасно порожньо і дзвінко. Вона одна з кращих випускниць району. З такими балами можна потрапити куди завгодно.
Куди завгодно
Тієї ночі вона сиділа до трьох ранку в інтернеті, листала програми, читала відгуки, порівнювала проходні бали. І коли її погляд впав на сторінку Київського університету з історичною будівлею на заставці і описом кафедри іноземних мов щось щирило в серці, як замок, що нарешті відкрився.
Ось воно. Ось куди треба.
Але мати не оцінювала вибір доньки.
Навіть не думай! голос матері перетворився на крик. Який це Київ?! Ти хочеш мене залишити одну?
Ірина металася по кухні, хапаючись то за край столу, то за спинку стільця.
Мамо, я не залишаю
Залишаєш! Зрадниця! Я тебе виховувала, своє життя тобі присвячувала, а ти
Це вистава повторювалася щодня.
Ольда перестала нормально спати. Під очима сіли темні кола, апетит зник. Вона ходила по квартирі, як тінь, намагаючись не потрапляти в поле зору матері, але це було неможливо двокімнатна квартира замала, щоб сховатися.
Ірко, вже досить, втручалась тітка Марина, молодша сестра матері, прийшовши на вихідні й ставши свідком чергового акту трагедії. Дівчина молодша, нехай їде, навчатиметься. Це її майбутнє!
А моє майбутнє залишитися тут однією?!
Тобі лише двадцять три! Все ще попереду. Марина не втрималась. А Ольда не твоя прислуга! У неї своє життя!
Бабуся, тиха і схвильована, сиділа в кутку і кивала головою.
Ірко, відпусти дитину. Саму потім будеш локті кусати, що не дала їй шанс на щось більше.
А Ірина не слухала. У голові зростав план. Через кілька днів Ольда переробила весь гардероб, усі ящики столу. Паспорт, свідоцтво про народження, атестат все зникло.
Мам! Де мої документи?
Ірина сиділа перед телевізором, як переможець.
Там, куди ти не дістанешся. І ні чого не підписуватиму. Тобі сімнадцять, без мого дозволу ні куди не підеш.
Ольда сіла на стілець. У голові клокотала одна думка: прийом закінчується через тиждень. А у неї ні документів, ні підпису мами.
Вона зателефонувала в університет ввічливий голос пояснив, що неповнолітнім абітурієнтам потрібна згода законного представника. Без виключень.
Ольда зателефонувала юристу на гарячу лінію той підтвердив: до вісімнадцяти років мати має право розпоряджатися її життям.
Тітка Марина приїхала ще двічі, намагаючись переконати сестру марно. Ірина трималась за доньку, ніби від цього залежало її існування.
За три дні до завершення прийому Ольда здалася. З матір’ю вони вирушили до місцевого ВНЗ. Сумна будівля на околиці міста, з облупленою штукатуркою, колір якої нагадував несвіжий сири і вивіскою з похмурими літерами.
У приймальній комісії пахло пилом і безнадією. Жінка за столом прийняла документи, не дивлячись в очі, і буркнула щось про розклад.
Ольда вийшла на підвіконня і довго стояла, дивлячись на сірий асфальт. Внутрішньо було порожньо. Спалена дотла надія.
Ось бачиш, як добре! мати сяяла. Будеш зі мною. Нікуди їхати не треба. Я ж казала не треба випинятись!
Перші місяці навчання стали особливою каторою. Викладачі читали лекції за вицвіліми конспектами двадцятирічної давнини, студенти сиділи в телефонах, не піднімаючи очей, а в туалеті на першому поверсі вже давно не працював замок, за чутками п’ять років.
Ольда приходила на пари через силу. Потім почала прогуляти.
Де ти зникаєш? запитала однокурсниця Юля, єдина, з ким Ольда інколи обмінювалася парою слів, наздогнавши її в коридорі.
У бібліотеці.
Це була правда. Міська бібліотека стала її притулком. Там Ольда сиділа годинами, оточена підручниками з граматики, фонетики, краєзнавства. Готувалась. До чого саме? Ольда ще сама собі не визнавала.
Вісімнадцятиріччя випало на сірий листопадовий вівторок. Мати випекла торт і запросила сусідку Ольда відбувала годину, задуло свічки, зїла шматок і пішла в свою кімнату.
А наступного ранку поїхала до деканату.
Заява про відрахування за власним бажанням, вона поклала листок на стіл.
Секретарка підняла брови, нічого не сказала. Бачила вже не таке.
Додому Ольда діставала зі схованки за шафою свої документи мати віддала їх одразу після вступу. Паспорт, атестат, свідоцтво про народження. Все на місці.
Куди ти збираєшся? прозвучав голос мами.
Ольда обернулася. Ірина застовпіла в дверях.
Їдучу. До Києва.
Що?! Знову за своїм?! Я тобі забороняю!
Мені вісімнадцять. Ти більше не маєш права вказувати, як мені жити!
Ірина почервоніла від люті.
Ти… ти неблагодарна! Після всього, що я для тебе
Я подзвоню, коли влаштуюсь, Ольда застебнула молнію на сумці.
Вона вийшла з квартири, залишивши позаду свою клітку.
Тітка Марина чекала її на автовокзалі.
Тримай, вона простягнула племінниці конверт. Відкладала. На перший час хватить.
Ольда хотіла сперечатися, але тітка лише помахала рукою.
Мовчи. Ти заслужила. Вона обійняла племінницю міцно, до хрускоту. Не здавайся там, чуєш? Що б не стало не здавайся.
Автобус до Києва від’їхав о шостій ранку. Ольда дивилася, як сірих пятих будинків її села розчиняються в ранковому тумані. Вона не плакала. Сльоз не було. Тільки дивне, дзижчаве відчуття ніби нарешті почала дихати повним грудим.
Кімната в гуртожитку виявилась крихітною ліжко, стіл, стілець і нічого більше.
Роботу вона знайшла через три дні офіціанткою в кафе. Зміни по дванадцять годин, ноги ввечері нудили, а запах пережареної цибулі, здавалось, вкоренився у волосся назавжди. А зарплата вистачала на кімнату, їжу і найголовніше підручники.
Рік пройшов у напруженому ритмі. Ранок спати до останньої хвилини. День робота. Ніч конспекти, тести, аудіювання. Жила в голоді в буквальному сенсі. Обідала залишками з кухні кафе, вечеряла чаєм з хлібом. Схлинула на шість кілограмів. Одного разу майже підкачала в залі менеджер відправив її додому і наказав нормально харчуватися.
Але Ольда йшла вперед. У неї була мрія. І здаватись було неможливим.
Літом вона подала документи. Той самий університет, та сама кафедра. Прохідний бал високий, а її результати ще вищі.
Списки вивісили в серпні. Ольда стояла перед стендом, шукаючи своє прізвище серце колотило в горлі.
Знайшла.
Бюджет.
Вона осіла прямо на сходах старої будівлі з куполоподібним потолком і вітражами. Мимовільно проходили люди, хтось озиртався, а їй було все одно.
Вона це зробила
П’ять років пролетіли, мов один довгий, насичений день. Вона жодного разу не повернулася до рідного села. Ігнорувала кликання мами на Новий рік, день народження.
Ірка дзвонила все рідше. Їхні розмови починалися скаргами і закінчувалися звинуваченнями. Ольда кивала в телефон, говорила: «Так, зрозуміло. Поки, мамо».
І поверталася до свого життя.
Червоний диплом вона отримала в червеньському ранку. Вийшла з будівлі університету, стискаючи в руках корочку, і зупинилася на набережній Дніпра.
Пропозиція роботи вже лежала в поштовій скрині міжнародна компанія, відділ перекладів, зарплата, про яку раніше лише мріяла.
Телефон завібрував. Мама
Ольдо, коли приїдеш? У мене
Мам, вона перебила мяко, але твердо. Я щойно отримала диплом. У мене робота в Києві. Я не повернуся.
Пауза, за якою прозвучав всхлип.
Ти мене кинула! Я так і знала! Неблагодарна
Пока, мамо. Подзвоню через пару місяців.
Вона вимкнула слухавку і подивилася на воду сірі, з блиском світла. Десь у далечі гудів теплоход.
Ольда посміхнулася тихо, собі самій. Не дозволила себе зламати. Вона досягла мети.
