Мама, ну чого ти так розхвилювалася? Денис сказав, що любить мене. Ми одружимося, мамо, — Оксана говорила спокійно, мов ніколи.
— Як же не хвилюватися? Ти вагітна, ще не заміжня, коледж не закінчила, а твого хлопця я в очі не бачила! Ти думаєш, дитина — то іграшка? Хай цей Денис сьогодні ж з’явиться сюди і, дивлячись мені в вічі, пообіцяє, що візьме на себе всю відповідальність, зрозуміла?!
— Та не кричи так! Я думала, ти радітимеш онукові. Зараз приведу Дениса, він скоро з роботи. У мене є ключ від його кімнати в гуртожитку. Краще там його дочекаюся, а то ти якась нервова, — образилася Оксана і вилетіла з хати, легковажно розмахувачи сумочкою.
Ганна Михайлівна схопилася за серце, важко опустилася на стілець і глянула на портрет чоловіка.
— Ось тобі й безбатченківство! — зітхнула вона до фотографії. — Ой, Петре, чого ж ти так рано нас покинув? Не вберегла я донечку… поспішила наша Оксаночка. А якщо хлопець від неї відвернеться? Як ми житимемо? Зарплата в мене мізерна, а хто візьме на роботу вагітну? Та й до закінчення навчання ще півроку. Ой, лишенько!
Ганна Михайлівна вткнулася у фартух і заплакала. Вага життя впала на її плечі ще молодою. Чоловік загинув на лісопилці, коли доньці було ледві два роки. Жили вони на околиці. Як важко було Ганні — знали тільки найкраща подруга та сусіди з вулиці. Найкращий шматок вона завжди віддавала дитині. Та ще й господарство тягти. А тепер, коли життя, здавалося, налагодилося, власна донька піднесла такий сюрприз.
— Добре, треба тісто на пироги замісити. Як-не-як, зять прийде. Ох, Оксано, Оксано…
Коли стіл був накритий, Ганна Михайлівна переодяглася у святкову сукню й взялася за в’язання шкарпеток, щоб скоротати тривожне очікування.
Раптом у сінях грюкнули двері, і в хату увійшла Оксана. Матір зазирнула їй за спину — нікого.
— А де ж зять? Чи не за порогом лишився?
— Був — та й щез, — схлипнула Оксана. — Покинув він мене.
— Як так?! — Ганна Михайлівна від несподіванки опустилася на стілець.
— А ось так! Звільнився з роботи, зібрав речі й подався невідомо куди. Так комендантка гуртожитку сказала…
Оксана стояла спантеличена, очіОксана стиснула руки, і в цю мить зрозуміла: вона ніколи не буде такою, як її мати, бо в серці вже не лишилося місця ні для зради, ні для покинутого дитинства.
