Ой, слухай, як Віра поставила межу нахабству.
Андрій повернувся додому втомлений, а в квартирі пахло смаженим — у духовці тушкувалось м’ясо, а Віра нарізала салат. Він підійшов, поцілував дружину й промовив:
— Пахне чудово.
— Стараюся для гостей, — усміхнулася вона.
— Для моїх? — насупився Андрій. — Я ж просив — не готуй.
— Та як же… Це ж твоя родина. Люди після роботи, їм треба поїсти.
— Віро, ти мене зрозумієш пізніше… Краще б послухала.
За годину до того йому подзвонила мати:
— Сину, Олеся, донька Тетяни, з чоловіком купили квартиру поруч. Поки ремонт, без води. Тетяна просить — нехай у вас помиються днів два.
Андрій не схвилювався. Ще з дитинства Олесю недолюблював — хитрюга, як і її мати.
— Гаразд, хай заходять, — зітхнув він. — Тільки в душ, не більше.
Олеся з чоловіком Валерієм з’явилися пізніше.
— Вітаю! Я — Олеся, це мій чоловік. А ви, мабуть, Віра?
Не чекаючи запрошення, Олеся пройшлася кімнатами, потягала дверні ручки, зазирнула у спальню. Андрій закрив двері:
— Ви ж, начебто, в душ?
— Та-так! Віро, можна рушники? Своїх немає.
Коли вони помилися, йти не поспішали. Сіли у вітальні, вдихнули запах смаженого.
— Ой, як смачно! — защебетала Олеся. — Що готуєш?
Віра зітхнула й запросила до столу.
З’їли все до чиста. Пішли, забувши рушники, мочалки й шампунь. Віра зітхнула:
— Гель і шампунь не шкода, але мочалки доведеться купити нові.
Наступного дня все повторилося. І третього. Віра приготувала запіканку з брокколі, Олеся скривилася:
— Фу! Це ви їсте?! Давай шніцель.
Четвертого дня була паста з м’ясним соусом. Олеся знову незадоволена:
— М’яса майже нема. Один соус.
Андрій запитав Валерія:
— Коли воду дадуть?
— Та вже дали, — чесно відповів той.
Олеся миттєво встряла:
— Лейка ще не встановлена…
Після вечері Віра глянула на чоловіка:
— Я придумала, як їх відвадити. Але ти маєш підіграти.
Наступного вечора, коли гості вмостилися, Віра принесла піднос із сухою вівсянкою, тертим яблуком і медом.
— Це «Французький салат краси». Дуже корисний. Ми з Андрієм тепер тільки його й їмо.
Олеся намагалася жувати, але салат їй явно не скуштував. Гості пішли швидко.
— Сьогодні вечерю готуєш ти, — сказала Віра чоловікові. — У морозилці вареники.
Через день Олеся подзвонила:
— У вас знову цей салат?
— Ага, Віра невблаганна… Якщо зайдете, купіть ковбаси, бо я вже й сам не можу.
— Та ні, ми до вас більше не прийдемо. У нас тепер і вода, і лейка.
Через кілька днів Андрію подзвонила мама:
— Тетяна каже, Віра тебе не годує.
— Мамо, не слухай дурниць. Я ситий, здоровий і щасливий. А ще новина: через місяць переїжджаємо у будинок, цю квартиру продаємо. Ось тоді й побачимо, хто кому родина…
