Свекруха півроку тому переїхала до нас. В неї є власний будинок, вона цілком може сама про себе доглядати, але вона переконала сина, що їй потрібна допомога. Мовляв, їй страшно, самотньо, тож він терміново перевіз її до нашої двокімнатної хрущовки.
Марія Степанівна — жінка зі складним характером. Вона завжди прагне бути в центрі уваги, що б їй це не коштувало. Поки був живий її чоловік, вона до нас не чіплялася. Я була рада, адже за всі роки шлюбу мені так і не вдалося знайти з нею спільну мову.
— Ой, доню, перед приходом чоловіка треба виглядати краще. Я навіть у свої роки собі такого не дозволяю. І м’ясо треба готувати інакше, тобі б на якісь курси записатися, раз мати не навчила.
Такі фрази постійно лунали в мою сторону. За її словами, вона все робить ідеально, а в мене руки не звідти ростуть. Якщо раніше ми бачилися лише на свята, і я мовчала та терпіла, то тепер виносити її витівки щодня стало нестерпно.
Свекор помер торік. Ми знали, що так станеться, адже він багато років лікувався від онкології. Після смерті чоловіка на свекруху було страшно дивитися. Вона нічого не їла, не пила — неначе тінь блукала. Перший місяць ми навіть не залишали її саму.
Але згодом вона очуняла і повернулася до нормального життя. Знову почала грубити та причеплятися до мене. Для мене це був знак, що вона одужала. Тільки даремно я раділа — вона почала вмовляти чоловіка, що їй важко жити самій.
— Мені так самотньо, ніхто мене не потребує. Вдома мені страшно, ще й тахікардія почалася. Може, жили б разом? — плакала вона.
Чоловік не був у захваті від цієї ідеї, але здавився. Постійні дзвінки й розповіді про важке життя взяли над ним гору. Я ж стояла на своєму до останнього. Жити зі свекрухою я не хотіла категорично. Вона ще й пропонувала переїхати до неї, бо там більше місця. Може й так, але там я точно не буду господинею. Та й наша квартира в самому центрі — зручно і до садка, і до роботи.
Я знала, що не можна піддаватися на її хитрість, бо на її території вона мене з’їсть. Чоловік намагався мене зрозуміти, але мати — є мати. Він обіцяв, що зробить усе, щоб її переїзд був тимчасовим. Казав, що ставитиме її на місце й стежитиме, щоб вона до мене не чіплялася.
Живемо разом уже півроку. Наші з чоловіком стосунки так погіршилися, що ми на межі розлучення. Я стала дратівливою, нервовою, бо бігаю довкола свекрухи, мов прислуга.
Приготуй їй чай, виведи на прогулянку, включи серіал… А ще й вислухай її нарікання, що ніхто їй уваги не приділяє. А якщо щось зробиш не так, вона відразу вдає, що в неї серце, й вимагає викликати швидку.
Ми з чоловіком хотіли поїхати на море, але свекруха влаштувала істерику, що ми знову її кидаємо. Мовляв, треба брати її з собою. А мені такий відпочинок не потрібен. Чоловік лише плечима знизує, а я розумію, що моє терпіння закінчується. Якщо йому мати дорожча за мене — будемо розлучатися.
