Доглядала я за дідом мого чоловіка десять років. Тоді ми разом із дітьми та дідусем тулились у зйомній квартирі на околиці Полтави. Сестра чоловіка, Оксана, жила в дідовій квартирі в центрі ні свекруха, ні інші онуки того старого навіть не згадували, ніби він їм не родственик. В мене саме життя, як у якійсь сері, з драмою і без глянцю: в університет не дотягнула, швидко завагітніла, та й карєри пристойної не склалося.
День у нас був схожий на вчорашній, як наче хтось запустив «День бабака»: дід, діти, гори немитого посуду, борщ і знову дід. Я вже могла відкривати ресторан спеціаліст з голубців і терпіння.
Чоловік мій уникати дому навчився раніше, ніж діти перестали плакати ночами. Інколи зникав десь під приводом «відпрацьовую, щоб усе було», але кому він був цікавий, якщо дітей двоє, а з житлом самі знаєте, без права власності на кота. Повертався завжди, бо ніхто його до себе не кликав. Пробачила йому, хоч і любов давно кудись вивітрилася. Діти й дід ось єдиний стимул.
Оксана приходила до нас хіба що в рідкісних випадках то пенсію у діда випросити, то сльози на фінансову скруту покапати. Хоч я скажу, на скруту їй не дуже скаржитися: живе в дідовій квартирі даром, на відпочинок жодного разу на Азов не поїхали усе Туреччина-плюс.
Пять років тому дідусь тихенько переписав квартиру на мене:
Ти для мене рідніша за всі моїх дітей разом узятих. А той онук не надія, одразу віддасть квартиру матері чи сестрі. Нехай у цій квартирі живуть твої діти, мої правнуки. Це буде невеличка віддяка за все, що ти для мене зробила. Щоб потім не згадували мене лихим словом, бо через мене життя вам було не солодке.
Тільки ж ніхто з родичів про це не знав. Щойно здоровя діда похитнулось одразу обявилася і дочка, й онучка. Віра Іванівна (свекруха) з Оксаною раптом «згадали», що в Україні до старих треба з теплом. Але дідусь в нас ушлий був, усе розумів.
Після похорону спадок поділили швидко мама з Оксаною налаштували мого Сергія відмовитися від дідового житла, щоб, мовляв, там уже Оксана мешкає. Він, як завжди, погодився, але ж ніхто не підозрював про заповіт.
На другий день чоловік заявив, що знайшов «ту саму» і взагалі мешкав у мене стільки років чисто через діда, потрібна доглядачка була. Зібрав речі і куди очі дивляться. Я ж ніби камінь із серця спав! Коли родичі дізналися про заповіт, почався справжній сімейний серіал з погрозами й криками.
Чуєш, ти в житті не отримаєш цю квартиру! Не знаю, як ти там підлизувалась до діда, але ми все доведемо в суді! Ти аферистка, і всім це пояснемо!
Знаєте, що я зрозуміла? Що можу всіх вас уже послати на куди подалі. Тож збирайте свої речі й гайда, бо я вже досить тут натерпілася!
Мене їхні слова не зачепили, хоч би грамулю. Я вже працюю, в дітей і в мене є дах над головою, і головне ці родичі більше не стресують мою нервову систему. Життя не мед, але й не той постійний борщ із кісткою.
А ви що зробили б на моєму місці?
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
