Свекруха шепотіла за спиною:
Що це ти несеш, Маріно Федорівно?! голос Олени Іванівни дзвенів від обурення. Як можна таке про невістку розпускати?
А що я такого сказала? удавано здивувалась сусідка, поправляючи окуляри. Я ж нічого поганого, просто помітила, що твоя Оксана якась дивна стала. Чи дуже втомлена, чи…
Чи що? Олена Іванівна наблизилась до паркану. Договорюй вже!
Та не знаю… Маріна Федорівна знизила голос до шепоту, але так, щоб чули й у сусідньому дворі. А раптом вона того… у положенні? Та поки приховує? Адже дивно заміжня вже третій рік, а дітей нема…
Оксана завмерла біля калітки, стискаючи пакет із хлібом. Вона йшла з магазину і випадково почула цю розмову, а тепер не могла зрушитись з місця. Серце билося так голосно, ніби його чули всі навколо.
Маріно, ну що ти верзеш! махнула рукою свекруха. Молоді ще, карєру будують. Оксана в банку працює, відповідальна посада. Не до дітей зараз.
Карєра… протягнула сусідка. А я ось дивлюсь, як вона зранку виходить із дому. Бліда, під очима синці. І в магазин тепер частіше бігає. А вчора бачила, як біля аптеки стояла, щось у вітрині розглядала…
Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Так, вона справді вчора стояла біля аптеки, дивилась на тести на вагітність, але так і не наважилась купити. Страх перед невідомим, перед розмовою з чоловіком, перед тим, що життя зміниться, тримав її в напрузі вже два тижні.
Досить тобі вигадувати! розізлилась Олена Іванівна. Оксана гарна дівчина, працьовита. Якби щось таке було, вона б мені першій сказала. Ми добре спілкуємось.
Добре спілкуєтесь… повторила Маріна Федорівна зі дивною інтонацією. А ти знаєш, що вона кожен вечір дзвонить мамі? Годинами розмовляє, а як тільки Олег приходить відразу кладе трубку?
Оксана заплющила очі. Так, вона дійсно дзвонила мамі щодня, особливо останнім часом. Але не тому, що щось приховувала, а просто… мама розуміла її краще. З нею можна було поговорити про роботу, про страхи, про те, що інколи хочеться побути самій.
І що тут такого? захищалася свекруха. Дівчина любить поговорити з мамою, це ж нормально.
Нормально, звісно, зі згодою сказала сусідка, але в голосі відчувався підступ. Тільки ось Тетяна Миколаївна розповідала, що бачила Оксану на зупинці. Плакала, каже. Сиділа в автобусі й хусточкою очі витирала.
Оксана згадала той день. Так, плакала. Але не через вагітність чи сімейні проблеми. Просто на роботі звільнили колегу, з якою вони дружили багато років. І начальник натякнув, що скорочують далі. Страх втратити роботу, особливо тепер, коли вони з Олегом збирали на квартиру, тиснув на неї щораз сильніше.
Слухай, Маріно, голос свекрухи став жорсткішим. Що ти хочеш цим сказати? Говори прямо, не ходи навколо.
Та нічого особливого, поспішно відповіла сусідка. Просто мені здається, що у неї якісь проблеми. Може, на роботі? Або… знову знизила голос, з Олегом не все гладко?
З моїм сином у них усе чудово! спалахнула Олена Іванівна. Вони люблять одне одного, це ж видно!
Видно, видно… пробурчала Маріна Федорівна. А ти помітила, що Олег останнім часом пізніше приходить? І одягається якось… нарядніше. Нова сорочка, парфуми…
Оксана стиснула кулаки. Так, Олег справді затримувався на роботі, але в них був великий проект, і він чесно розповідав їй про кожен день. А сорочку вона сама йому подарувала на день народження. І парфуми теж просто хотіла приємне зробити.
Маріно Федорівно, тихо, але дуже чітко промовила Олена Іванівна. Прошу більше не розпускати чутки про мою сімю. Якщо є факти кажи прямо. А якщо тільки вигадки тримай їх при собі.
Та що ти так одразу! образилась сусідка. Я ж переживаю за дівчину! Видно ж, що щось не так. Може, їй допомога потрібна?
Якщо потрібна, вона попросить, різко сказала свекруха. А твої плітки нікому не допоможуть.
Оксана зайшла у двір лише через кілька хвилин, коли була впевнена, що нікого немає. Руки тремтіли, коли вона відчиняла двері. У передпокої її зустріла свекруха висока, сувора жінка з сивими волоссями, зібраними у пучок.
Оксанко, де ти була? спитала Олена Іванівна, пильно дивлячись на невістку. Якась ти бліда.
У магазині була, показала пакет із хлібом. Олено Іванівно, можна поговорити?
Звісно, заходь на кухню. Чаю налити?
Вони сіли за стіл. Оксана крутила в руках чашку, не знаючи, з чого почати. Свекруха терпляче чекала.
Олено Іванівно, я випадково почула розмову… з Маріною Федорівною… почала вона і запнулась.
А, зрозуміло, кивнула свекруха. І що ж
