“Ти не мати, а лихо!” — сварки зі свекрухою довели Олену до межі
Олена стояла біля плити, перевертаючи вареники, коли на кухню зайшов її чоловік.
— Олено, мені сьогодні мама дзвонила, — почав Ігор. — Каже, ти до онука її не пускаєш.
— Скаржилась? — здивувалася Олена.
— Ну так. Говорить, ти постійно відмовляєш. Вже місяць Максимка не бачила, — додав він.
Олена нервово витерла руки об фартук.
— Ігор… Мені важко це казати, — вона завагалася. — Твоя мама… сказала мені річ, яку ти мусиш знати.
Вона розповіла все. Ігор поблід і сів на стілець — такого він не очікував.
Все почалося ще місяць тому. Того дня Віра Степанівна, його мати, як завжди, прийшла без попередження. З порогу оцінила коридор:
— Знову безлад. Іграшки розкидані! У такій бруді дитину виховувати не можна!
Олена напружено посміхнулася, але всередині у неї стиснулося. Максим щойно заснув, а іграшки лежали там, де він грав. Але для свекрухи це був привід вилити своє обурення.
— Ігор! — підвищила голос Віра. — Ти мужик чи хто? Ти мав би дружині казати, як домом займатися!
— Мамо, усе гаразд, — буркнув він, не відриваючи очей від телефону.
— У тебе гаразд? Як після урагану, а ти ніби на відпочинку!
— Максим просто енергійний, — спокійно вставила Олена, але голос видавав напругу.
— Енергійний! Тобі б за ним дивитися, а не по хаті розбігатися дозволяти!
І знову розмова звелася до того, що Ігор у дитинстві був майже під контролем. Ідеальна дитина, вихована під лупой. Олена мовчки кивала, але з кожним словом у ній рос протест.
— Віро Степанівно, — нарешті сказала вона. — Я виховую сина за своїми принципами. Йому два роки. Він пізнає світ.
— Пізнає? А потім синці, подряпини, а ти лише «пізнає» та твердиш!
— Це діти. Вони вчаться через рух, помилки, досвід.
— Ні! Це твоя недоукість. А якщо він собі щось серйозне зробить?
— Мамо… — втрутився Ігор, але свекруха лише розлютувалася ще більше.
— Якщо ти не навчишся бути справжньою матір’ю, я подумаю, куди звернутися!
Наступного дня вона знову прийшла — різко постукала, як завжди.
— Чому так довго відчиняєш? Я вже подумала, тебе вдома нема! — блиснула вона очима.
— Я була зайнята, — спокійно відповіла Олена.
— Знову іграшки! Ти взагалі прибираєш?
— Звісно. Але Максим грає. Це нормально.
— Нормально? А в дитинстві Ігор… — почала свекруха.
— Так, знаю. Він був ідеальним. Ані пилинки, ані подряпини. Тільки от яєчню досі не вміє підсмажити!
— Що ти хочеш цим сказати?
— Те, що ви виховали чоловіка, який не вміє жити самостійно.
— Він працює, гроші приносить! А ти вдома сидиш!
— Я з дитиною. І хочу, щоб він був незалежним. А не як його батько — дорослий, але безпомічний.
У цю мить у кімнаті луУ дверях почувся глухий стук – Віра Степанівна знову прийшла без запрошення, і цього разу вона виглядала ще гнівніше.
