Оленко, а давай я в вас на літо залишуся, промовила Надія Степанівна, витираючи руки кухонним рушником. Квартиру мою зверху сусіди затопили, тепер ремонт робити треба. Будівельники кажуть, що до осені не встигнуть.
Олена завмерла з ковшом у руці над казанком борщу. Літо з свекрухою? Три місяці під одним дахом? Вона подумки перелічила всі майбутні канікули дітей, чоловіка у відпустці, поїздки на дачу… І весь цей час поруч буде Надія Степанівна зі своїми зауваженнями, порадами й незадоволеним виглядом.
Звичайно, мамо, почула Олена власний голос. Звичайно, залишайтеся. Куди ж вам ще подітися.
Ось і добре! зраділа свекруха. Я ж не обуза вам буду, допомагатиму, за онуками придивлятимуся. Іванко на роботі пропадає, а ти сама з дітьми мучишся.
Іван справді затримувався у офісі допізна, але Олена чудово справлялася з десятирічним Андрійком і семирічною Софійкою. Справлялася, доки в їхнє спокійне життя не вринулася Надія Степанівна зі своїми порядками.
Вже наступного дня свекруха взялася за «наведення ладу». Вона перемила весь посуд наново, бо, на її думку, Олена погано змивала мийний засіб. Переклала продукти в холодильнику, пояснивши, що ковбаса має лежати лише на верхній полиці, а не де попало. Дитячі іграшки акуратно склала у коробки й сховала у комірку.
Нащо в хаті безлад розводити? заявила вона Софійці, яка шукала свою улюблену ляльку. Погралася прибери на місце.
Софійка розплакалася, а Олена, стиснувши зуби, пішла діставати іграшки назад.
Надіє Степанівно, діти повинні почувати себе вдома вільно, спробувала заперечити вона.
Вільно не означає, як свині, відрізала свекруха. За мого часу діти були вихованими.
Андрійко, почувши розмову, похмуро буркнув щось під ніс і пішов у свою кімнату. Він взагалі уникав бабусю, а та постійно робила йому зауваження: то музику слухає голосно, то за компютером сидить довго, то з друзями на вулиці галасує.
Ввечері Іван повернувся з роботи втомлений і голодний. Олена, як завжди, розігріла йому вечерю, але не встигла подати, як втрутилася Надія Степанівна.
Іванку, ти зовсім схуд! заклопоталася вона, накладаючи синові повну миску борщу. Оленка погано тебе годує, одні ці магазинні напівфабрикати. Я завтра на ринок схожу, справжнього мяса куплю, котлет нароблю.
Мамо, не треба, у нас усе є, спробував зупинити її Іван, але мама вже розійшлася.
Як це не треба? Ти ж мій син, я про тебе дбаю! А то дивлюся, зовсім вас тут запустили… Сорочки не прасовані висять, шкарпетки з дірками. За мого часу дружина за чоловіком доглядала, як слід.
Олена відчула, як усередині все закипає. Вона цілий день прала, прибирала, готувала, водила дітей до школи й на гуртки, а тут ще й докори в недостатній турботі про родину.
Я дбаю про родину, сказала вона тихо, але твердо. Просто тепер інші часи, Надіє Степанівно.
Часи-часи, скривилася свекруха. А родина одна на всіх лишилася.
Іван мовчав, методично доїдаючи борщ. Він ніколи не втручався у конфлікти між дружиною й матірю, воліючи відсиджуватися осторонь. Олену це дратувало найбільше чоловік міг би інколи й заступитися.
Через тиждень спільного проживання відносини накалилися до межі. Надія Степанівна критикувала все: як Олена готує, як виховує дітей, як веде господарство. Вона вставала о шостій ранку й починала шарудіти на кухні, готуючи сніданок «як належить». Діти скаржилися, що бабуся не дає їм спокійно поїсти, постійно поправляє, як тримати ложку й скільки разів жувати.
Мамо, може, поїдете до тітки Марії погостювати? запропонував Іван під час чергової сварки. Вона ж вас запрошувала.
А що, я тут зайва? обурилася Надія Степанівна. Допомагаю, стараюся, а мене виганяють! Марія живе в комуналці, там місця нема. Або я вам заважаю?
Не заважаєте, збрехала Олена. Просто…
Просто що? Кажи прямо, що думаєш!
Просто у нас різні погляди на життя, відповіла обережно Олена. І дітей ми виховуємо по-різному.
Отак! урочисто вигукнула свекруха. Ось воно що! Значить, моє виховання вам не підходить? А Іван яким виріс? Порядним чоловіком, працьовитим!
Мамо, годі, втомлено попросив Іван. Ми всі на нервах.
Не годі! не вгамувалася Надія Степанівна. Я хочу зрозуміти, у чому моя провина. Чим я вам заважаю?
Олена глибоко зітхнула. Накопичене роздратування рвалося назовні, але вона стримувалася з усіх сил.
Ви не заважаєте, повторила вона. Але у кожної родини мають бути свої межі.
Межі! зніяковіла свекруха. Для рідної матері межі! Оце часи настали…
Андрійко і Софійка стихли в кутку, налякано поглядаючи на дорослих. Ді
