Орисько! Де ти сховалася?! Тільки покажися, інакше не будеш навіть добиратись до дому! Чула мене?! Не випущу!
Маленька дівчинка, приблизно пяти років, втиснулася в зарості лопуха біля огорожі скромного сільського будинку. Вона сиділа на теплій під сонцем землі, закривши вуха ладонями, і тихо мимоволі бурмотіла собі під ніс.
«Кличи її!», кличе голос у голові. Орися не чує.
Як же не побачити красунюжінку, що стоїть у ворітці бабусиного будинку! Та неможна інакше вона знайде Орисю. Так вже було. Тоді Орися сховалася за будкою Шарика і сиділа так тихо, що навіть заснула. Прокинулася вона лише від суворого шлепка, після чого її відтягли за вухо, і дівчинка боялася навіть доторкнутись до того, хто це зробив.
Красива жінка Орисьці не була мамою це тітка Олена, сестра її мами. Олену Орися не любила, бо вона називала її «безбатьківською». Що це означає, Орися ще не знала, лише здогадувалась. Питала у Сава, сусіда, який вже дорослий, йому одинадцяти років, і він знав більше, ніж вона. Сава сказав, що це означає, що Орися нікому не потрібна. У неї ні тата, ні мами, лише тітка і стара бабуся. Бабуся скоро помре, і Ориську доведеться забрати тітці, а та цього зовсім не хоче у неї вже достатньо своїх дітей.
За що таке покарання?! Мамо! Ти мовчиш! Це ж усе ти! Балувала Наташку, поки та не принесла підвал, а тепер що робити? У мене квартира не гумова! Тиснемося, як оселедці в бочці! Я, чоловік, двоє дітей і свекруха! І все це в двох кімнатах! Куди її? Навіщо?
Не можна так, Олено! Вона ж твоя родичка!
Вона мені нічого! Я її не просила народжувати! І Наташці казала, що з її «коханим» нічого не вийде! Права я була? Звісно! Наташки вже немає, а цей зник, як чорти перед світанком!
Дитинащо винна перед тобою?
Нічим! Тягар Не можу, мамо, розумієш? Сил немає! Свої діти чіпляються Не роздереш їх! Бюсябюся, намагаючись хоча б копійку заробити, а все марно! То скло в школі розібє, то нові штани просять А звідки мені брати гроші?! Знайшли мільйонерку! Тато їх не піддає! Зарплату отримує, а ходить, як ґоголь! Я в сімї до копійки! А те, що там і справді копійка, яку не побачити його це не хвилює! Я працюю на двох роботах, а він на одній втомлюється, біда! А роботане бий лежачого! Сядуть у коло і у стелю плюнуть полдня, доки начальник не підкаже по шиї! Потім підуть, трохи подивляться. І будуть задоволені! Як жити, мамо?!
Пробач, донечко, що не можу допомогти А лише віддати в дитячий будинок живу родину це гріх!
Гріх цей, мамо, не мій!
Хто б спорив!
Я не зможу її полюбити, розумієш ти це чи ні?!
А, і не треба! Головне, щоб вона жила в сімї! Соромно Ох, Олено Хіба ти не говорила, що легше жити, коли тебе люблять? Ось і їй треба, щоб її любили Жива душа
Душа Душу, мамо, баснями про кохання не нагодуєш, якщо вона жива! Вона все одно попросить. А звідки візьмеш? Не скажеш? Ой, а про кохання не розмірковуй! Пройшов час, коли вона мені потрібна була! Досить! Дівчинка виросла Стала розумнішою
Орися з того розмови, яку слухала, заховавшись під бабусин ліжко, нічого не зрозуміла, а половини запамятала. У дитсадку вихователі завжди хвалили її. Казали, що память хороша. Орися тому й старається. Слухає уважно, а потім може переказати всевсе слово в слово!
Орисько! Скільки можна кликати?! Якщо не зявишся, будеш голодна, ляжеш спати! тітка Олена знову зявилася на ворітці, та ненадовго.
Бабусі стало погано, і її стогін Орися чула навіть у схованці, хоч огорожа і лопухи були далеко від будинку.
Нехай голодна! Тільки не биті! Орися знає, навіщо вона потрібна тітці! Та зранку тітка наказала Орисьці вимити пів кілометра підлоги й сходи на підвіконні. Орися забула. Заігралася. Сава подарував їй стареньку червону машинку без однієї колеса. Орися раділа! Іграшок у неї небагато: стара лялька Маруся, якій бабуся шила сукню зі старого носового платка, ще не плакала. Сірий зайчик з одним оком його Орися найбільше любить. І мамині бісеринки. Красиві! Синьозолоті! Тато їх подарував, так казала бабуся. На базарний день вони варті копійка. Ориса ж не важливо, скільки коштують. Вона розкладає бісерички на сходах, і це для неї і море, і гори, і дракон, як у книжці, яку не можна брати з полиці. Бабуся забороняє! Каже, що Орися її порве.
Ображає! Орися ніколи книг не розривала! Вони їй подобалися! Навіть ті, що без малюнків. Літери вона ще не всі знає, та три вже вивчила. Коли бачить їх на книжкових рядках, дуже радіє. Якщо їх впізнає, інші теж зрозуміє, коли вивчить! Потрібно лише трохи постаратись.
Вечір накриває двір легким покривалом темряви. Над вухом дзижчать комарі, і Орися зітхає. Пора іти. Поїсти, мабуть, вже не дадуть, а тітка Олена кілька разів бігала тудисюди по двору, займайчись господарством, і вже втомилася. На Ориську сил вже не залишиться. Поругає трохи і все.
Орися вилазить зі схованки і крокує до підвіконня. Там вже сидить на сходах похмура тітка Олена.
Прибула? О горе моє Де ти лазила?! Вся зляпа Іди в будинок!
Орися видихає. Сьогодні її більше не будуть рвати. Навіть дорослі втомлюються від крику. Може, піти до бабусі, притиснути щічку до її сухої теплої руки і трохи зачекати. Біль відступить, і бабуся пожаліє Ориську. Це головне за весь день. Легке дотик, тихий шепіт і слова
Люблю тебе, моя маленька! Люблю
Більше Орисьці ніхто не говорив таких слів. Мама не встигла, а тітка Олена, здається, і не знала їх. Орися колись чула, як вона докоряла бабусю, що та «маленькими» словами говорить, а «власній дочці» нічого не каже.
Орися їй не вірить. Не може бути так. Просто дорослі дивні. Погане памятають, а хороше забувають. Орися навіть спитала у тітки, навіщо вона так робить. Це ж наче розчавлювати рану. Знімаєш корочку, і знову боляче. І так багато раз, поки не загоїться Але навіть коли загоїться, якщо рану все час розтирати, лишається шрам. Питаєш, навіщо тоді? А бо «руки чухають»! Так бабуся каже, і лаяє Ориську, коли та так робить. Цікаво, а коли не люблять, то що болить? Душа? Бабуся казала, що так. І що тоді в цій душі так чухає, що дорослі все час роблять собі боляче? Дивно.
Якби Ориську спитали, вона б сказала дорослим, що треба робити, щоб всім було добре. Бабусі сказати тітці Олені: «Я тебе люблю!», і пожалкувати її, бо Ориська жаліє ввечері. Це ж так просто! Взяти і пожалкувати! А тітці Олені Дозволити бабусі це зробити Тітка Олена сильна! І дуже розумна! Але Ориській її жаль Бо, судячи з того, що Олена говорить, ніхто її не любить І ніколи не любив. Хоча, звичайно, не всі. І не плакала б вона вночі в подушку, якби її любили! Орися знає, бо сама плаче Знає, що коли бабусі не стане, її теж ніхто не любитиме
Бабуся погладила Ориську по голові, сказала свої слова і відпустила.
Іди, дитинко! Спати пора!
Орися звикла її слухатися. Вона розвертається і йде, не помічаючи, як бабуся хрестить її спину, щось шепочучи.
Дуже хочеться пити, і Орися крадеться на кухню, сподіваючись, що там є Олена.
Вона там
Що ти?
Водички
Багато тобі з тієї водички бурмотить тітка і наливає склянку молока, ставлячи перед Ориською тарілку з картоплею і великим куском хліба. Їж! Я воду нагріла. Спершу помию маму, а потім тебе. Тиж зляпа, як чаклунка!
Тітка Олена, проходячи повз Ориську, машинально гладить її по голові, і дівчинка раптом робить те, чого давно хотіла. Спускається зі стільчика і обіймає ноги тітки. Вище не дотягнутись.
Що ти? тітка, злякано, відштовхує Ориську. Що?
Я буду тебе любити. Якщо ніхто не захоче Можна?
Питання лишається без відповіді. Тітка Олена раптом плаче і втікає з кімнати, відштовхнувши Ориську. Але Орися знає це ніщо не страшно Тепер можна спокійно поїсти і випити своє молоко. А Олена заплаче і заспокоїться. Хоча їй уже не так боляче Сильно легше не стане. Ориська це теж знає. Але навіть трохи полегшить це вже добре! Адже Орисьці вистачає тієї хвилинки біля бабусі ввечері, щоб думати не про погане, а про хороше Можливо, й у Олени так вийде? Якщо людина думає про хороше, їй легше. Навіть коли її хтось ображає
Тітка Олена повертається на кухню, наливає в таз теплої води і миє Ориську. Мовчки миє. Не кричить. І губкою трет поособливому, ніж зазвичай.
Іди! Лягай. Пора!
Коротка команда, і Орися видихає. Може піти в маленьку кімнату, де стоїть її ліжко, сховатися під легку простирадло, прикрити головою і тихотихо поговорити з мамою. Ориська щовечора розмовляє з нею, похорошому про все. Бабуся колись сказала, що це добре. Правильно. І мама її чує. Ориська говорить з нею. Сьогодні, наприклад, треба розказати про тітку Олену. А ще про те, що завтра вранці Ориська встане раніше і вимитиме сходи, як просила Олена. Ориська любить наводити порядок, тільки іноді забуває, що треба робити.
А вранці Ориська нічого не встигає, бо ранорано її будить тітка Олена, цілуючи, що зовсім дивно, і вигнала з будинку, де вже чекає сусідка бабусина.
Нехай вона покаже, поки що. Нічого їй тут
Попрощатисято дозволиш?
А треба? Поки не бачила памятатиме живу. Дитина ще маленька
І це вірно. Добре. Я її нагодую, і прийду допомагати.
Дякую
Через кілька днів Ориська їде автобусом з тіткою Оленою в місто. Бабусин будинок вона більше не повернеться. Його продадуть через рік, і Олена скаже Орисьці, що вона тепер її дочка. Офіційно. Слово це Орисьці невідоме, та як звучить подобається.
Їй також подобається, що Олена дозволила взяти з собою в місто старого зайця, який бабуся подарувала Орисьці колись давно. Так давно, що Ориська вже не памятає, що це новий зайчик. Вона вважає, що він завжди був одножалий, потертаний і з відрізаним вухом. Правда, тепер вухо вже не відрізане Олена його пришІ зрозуміла Орися, що любов і милосердя, навіть коли їх важко знайти, залишають незгасимий вогонь у серці, який освітлює шлях до справжнього щастя.
