Так це ж мама
Яка прострочена оплата? Ви щось плутаєте, у нас немає жодних кредитів… Так, Юдині, так, наша адреса, але… Скільки? Не може цього бути. А на чиє ім’я оформлений кредит? розгублено перепитувала Юлія.
На Іллю Андрійовича Юдина, відповіли їй.
Так, це мій чоловік, але як він міг? І навіщо? вже зовсім розгубилася жінка.
Співчуваю, співрозмовник трохи помякшив голос, але правила однакові для всіх: строки прострочені, сьогодні лише нагадування, далі діятимуть інші заходи.
Не памятаю, як дійшла до кімнати й опинилася перед ноутбуком. Очевидно, цей дзвінок мене надто вразив. Потрібно було самій розібратись, звідки той борг.
Кредитної картки у чоловіка я ніколи не бачила, тобто ці гроші точно не для нашої сімї. Що ж відбувається? Про роботу думати вже не могла весь час крутилось у голові це дивне повідомлення. Юлія із нетерпінням дочекалася Іллі з роботи:
Для кого ти взяв кредит? Хто тебе просив?
Не встиг, все одно подзвонили… буркнув Ілля роздратовано. Зрозумівши, що видав себе, накинувся вже на мене: Що витріщилася? Мамі гроші, мамі! Вона просила допомогти, сама живе…
І на що їй така сума? Ми ж меншими коштами обходимось, хоча обоє працюємо.
На відпочинок, ясно?
Куди вона зібралася? До Єгипту чи на Мальдіви?
Мама мене одна піднімала, має право. А від тебе такого не чекав…
Ілля демонстративно грюкнув дверима, пішов у кімнату й з обуреним виглядом сів у крісло, втупившись у стіну. Це його класичний спектакль, коли хотів на мене тиснути. Але на цей раз гру “ображена дитина” я проігнорувала.
Вирішила просто не говорити. Свекрухи в моєму сімейному житті й так забагато. Іванна Павлівна любила щось вимагати. І почала вона це ще з першої нашої зустрічі. Побачила в мене сережки одразу сплеснула руками й зачудовано питає: справжні діаманти чи біжутерія?
Дізнавшись, що фальшиві прикраси не ношу, одразу почала бідкатися:
І навіщо такі гроші витрачати? Краще б щось корисне купили…
Це подарунок, мене тоді так здивувала її реакція.
А, ну тоді гаразд, миттєво заспокоїлась майбутня свекруха.
Через тиждень Ілля несміливо попросив більше не вдягати ті сережки, якщо йдемо до мами: засмучується, бо собі такі дозволити не може.
Вже тоді я відчула щось насторожуюче. Але, будучи закоханою, відганяла підозри. Далі було весілля. Іванна Павлівна сяяла стильна сукня, доречний подарунок, посмішки. Лише місяць потому випадково дізналась, що все оплатив Ілля без цього мама відмовлялася іти на весілля.
А далі понеслася вервечка вимог: то новий телевізор, бо у сусідки кращий, то дорогий фен як у її сестри, то маркування салону краси, різні процедури… І все терміново, негайно. Інакше сльози, докори, скарги на здоровя. Ілля не витримував й одразу виконував усе.
Це ж мама… Як не допомогти?
Та у нього вже була власна сімя. А грошей катастрофічно не вистачало на необхідне. Дивувалася: обидва маємо непогані зарплати, а не вистачає навіть на звичайні речі! А на мої питання Ілля тільки плечима знизував:
Мабуть, Юлечко, ти ще не вмієш бюджет вести. Ось у мами повчилася б…
Але від свекрухи вчитися не хотіла. З перших хвилин наші стосунки не складалися. Типаж “мамуні-свекрухи” я впізнавала з відстані й трималася подалі.
І ось остання крапля: вимога оплатити мамі відпочинок. Сума, яку чоловік для неї зняв, приголомшила: цими грошима можна було би тричі зробити платіж по іпотеці, додатково облаштувати квартиру меблями й купити техніку. А на залишок влаштувати застілля у найкращому ресторані.
Виглядало, що Ілля змінювати ніщо не збирається: мамі все й завжди. Змиритися б і з цим, бо мама є мама, я б заради своєї багато пішла б. Але так, за спиною, навіть не попередивши… А якщо раптом сталося би щось? Хто відповідатиме за кредит? Я! А Іванна залишиться ні до чого.
Певно, час серйозно поговорити з чоловіком. Доведеться розставляти пріоритети. Або хоча б нехай пояснить мамі, що забагато просить. Але розмови не вийшло: Ілля розлютився, називаючи мене байдужою та меркантильною:
Я той борг погашу, все сплачу. Та годі тобі! Мама не хоче дешевих санаторіїв, їй треба все по-першому класу! Вона мені життя дала й усе ради мене робила! А я не можу дати їй відпочити?
Це нічого, що ми цього дозволити не можемо? Може, варто про це їй сказати?
Краще я тобі скажу: мама це свята людина…
Тут я зрозуміла: Ілля нічого не збирається змінювати. Та й те, що Іванна ревнує сина до мене, я чудово відчувала: щодня дзвонила, просила Ілю приїхати, казала, що скучила… І син кидав усе, їхав через пів міста. Мама ж просить!
Після вчорашньої сварки ми з Іллюшею пішли на роботу мовчки. Ближче до обіду я відчула себе просто жахливо.
Колеги злякались і відправили мене до лікаря. Там я довідалась чекаю малюка. Хотілося негайно поділитися з майбутнім татом. Мріяла: ось це привід нарешті переглянути наш бюджет.
Та радість була передчасною. Ілля засмутився, попросив відкласти дитину, навіть наполягав на перериванні. Згодом і свекруха почала дзвонити. Тільки якщо син просив, то Іванна вимагала:
Я не хочу онуків! Це ти чого надумала? Привязати сина дитиною? Не вийде, Ілля все одно піде від тебе…
Куди піде? Чому ви так вирішили?
Я ж мати, сина знаю. Він давно шукає, як втекти від такої, як ти. Тож зроби, як він каже, і про аліменти не мрій.
Світ перед очима померк… Прийшла до тями вже в лікарні.
Юлечко, прокинулася, впізнаю голос. Відкриваю очі поряд сидить Анна Євгеніївна, сусідка моєї свекрухи, тут працює медсестрою.
Ой, не знала, що ви тут…
І краще було б не знати, посміхнулась суворо. Думали, доведеться вибирати: ти чи дитина.
Що?!
Усе гаразд, заспокойся. Розкажи, що сталося.
Я все розповіла. Вона послухала й раптом сказала безкомпромісно:
Забирайся від тієї родини Іллю не змінити, а мамуня вічно катуватиме його жінок. Вона впевнена: син їй винен усе. Іванна чоловіка роботами закатувала до могили, вимагала, поки не поховав її бажання. І Ілля же такий поперек матері не піде.
Але ж він одружився
Не знаю, яким дивом. Скільки дівчат розбіглося одразу після знайомства з Іванною! Ти подумай. До речі, як він до твоєї вагітності?
Я відповіла Анна щось пробурмотіла дуже неласкаве. І це мов магія спрацювало. Вирішила впораюся сама. Ілля свій вибір підсвідомо вже зробив.
На розлучення подала, ледь вийшла на роботу. Ілля не просив залишитись. Про малюка теж нічого не сказала.
… Минув рік, відколи я стала вільною. Я гуляла в парку неподалік дому з донечкою.
О, яке неочікуване побачення, почула знайомий голос. Чому не даєш мені бачити онуку?
Бо це не ваша онука, спокійно відповіла. Та дитина… Як ви з Іллею радили, вона так і не зявилася на світ. А ця дівчинка лише моя. І в неї вже є бабуся.
Як ти
Маю право. Вам справді так потрібен статус? Тож знайдіть для сина когось до душі.
Я йшла з усмішкою, не слухаючи лайки позаду. Знала залишила у минулому маминого сина і свекруху без міри. І зробила це вчасно…
