Мамо, ти серйозно? Ресторан «Старий Львів»? Та це ж як мінімум пять тисяч гривень за вечерю! На людину!
Ігор кинув ключі на полицю так, що вони з гуркотом відлетіли до стіни. Олеся озирнулась від плити, де помішувала підливу, й одразу побачила, як побіліли пальці чоловіка, що судомно стискав телефон.
Він ще декілька хвилин уважно слухав матір, а потім зітхнув, буркнув щось собі під ніс і різко скинув дзвінок.
Що трапилось?
Замість відповіді Ігор важко сів за кухонний стіл і втупився в тарілку з картоплею. Олеся вимкнула плиту, витерла руки об рушник і сіла навпроти.
Ігоре
Мати взагалі з глузду зїхала. Просто переклинило в старості. Він підняв очі, і Олеся побачила у них таку суміш злості й безсилля, що серце стиснулося. Памятаєш, я розповідав про того Валентина? Із танців?
Олеся кивнула. Свекруха згадувала нового знайомого місяць тому трохи соромлячись, крутила край скатертини. Тоді це було навіть мило: вдова, пятдесят вісім років, пять років самотності, гурток танців у будинку культури, галантний кавалер, який гарно веде у вальсі.
Так ось. Ігор відсунув тарілку. Вона його у «Старий Львів» водила. Тричі за два тижні. Костюм йому купила за сорок тисяч гривень. Минулого тижня вони у Камянець-Подільському були, вгадай, хто платив за готель і екскурсії?
Катерина Миколаївна.
Саме вона. Він провів рукою по обличчю. Мама ці гроші роками збирала. На ремонт, на чорний день. А зараз все спускає на чоловіка, якого ледь два місяці знає. Капець повний…
Олеся помовчала, підбираючи слова. Свекруху вона знала давно романтична, відкрита, довірлива. І завжди вірила у справжнє кохання, навіть після пятдесяти.
Послухай, Ігоре Вона поклала руку на його. Катерина Миколаївна доросла жінка. Це її гроші, її життя. Не лізь, вона зараз все одно нікого не чує.
Олесю, вона на кожному кроці помиляється!
Так. Але це її право взагалі-то. І мені здається, ти просто нагнітаєш.
Ігор знизав плечима, але не відсунув руки.
Я не можу спокійно дивитися, як вона
Знаю, коханий. Але ти не зможеш прожити життя замість неї. Олеся ніжно погладила його за запястя. Вона сама відповідає за свої рішення. Навіть якщо нам це болить. Вона доросла й розумна.
Ігор кивнув з невдоволенням.
…Два місяці промайнули швидко. Розмови про Валентина зійшли нанівець свекруха телефонувала рідше, говорила якось ухильно, ніби щось приховує. Олеся вирішила: мабуть, їхній роман стих сам собою й перестала хвилюватися.
Тому, коли недільного вечора в двері подзвонили й на порозі зявилася Катерина Миколаївна, Олеся не одразу зрозуміла, що відбувається.
Дітки! Мої рідненькі! свекруха заскочила у квартиру, за нею витав легкий солодкуватий шлейф парфумів. Він мені освідчився! Дивіться! Ну ж бо!
На пальці блищала обручка зі скромним камінцем. Дешева, але Катерина Миколаївна дивилася на неї так, ніби там сяяв діамант.
Ми одружимось! Наступного місяця! Він такий, ну такий Вона поклала долоні на щоки й задзвеніла сміхом по-дитячому. Я й не думала, що після пятдесяти ще можу таке відчувати
Ігор обійняв маму, і Олеся побачила, як у нього нарешті опустились плечі. Може, все не так погано. Може, цей Валентин її справді кохає, а вони дарма себе накручували.
Вітаємо, мамо. Ігор усміхнувся. Ти заслуговуєш на щастя.
Я вже й квартиру на нього переписала! Тепер ми справжня родина! випалила Катерина Миколаївна, і все завмерло.
Олеся ніби задихнулась. Ігор здригнувся, як від удару.
Ти що?
Квартиру. Свекруха махнула рукою, не помічаючи їхніх облич. Ну, щоб він бачив, що я довіряю. Це ж любов, дітки, справжня любов! А любов на довірі тримається.
У квартирі настала така тиша, що було чутно, як у вітальні цокає годинник.
Катерино Миколаївно, Олеся дуже спокійно заговорила. Ви переписали квартиру на людину, яку знаєте три місяці? До весілля?
І що? Свекруха підняла підборіддя. Я йому довіряю, він хороший. Не такий, як ви про нього думаєте. Ви заздрите, я все бачу.
Ми нічого не думаємо Олеся зробила крок уперед. Просто Можна було б почекати до розпису. Навіщо поспішати?
Вам не зрозуміти. Це докази мого кохання. Катерина Миколаївна схрестила руки. Що ви розумієте у справжніх почуттях? У довірі?
Ігор нарешті видавив із себе:
Мамо
Ні! Свекруха тупнула ногою, і Олеся раптом побачила перед собою вперту підлітку, а не зрілу жінку. Я нічого не хочу чути! Ви просто заздрите моєму щастю! Бажаєте все зруйнувати!
Вона розвернулася й вилетіла з квартири, ледь не збивши дверний косяк. За нею голосно грюкнули двері, і склянки в серванті злякано дзенькнули.
…Весілля було скромне районний РАЦС, сукня з секонд-хенду, букет із трьох троянд. Але Катерина Миколаївна сяяла, мов справжня наречена у Львівській катедрі. Валентин кремезний чоловік із залисинами й масною усмішкою тримався бездоганно. Цілував руки дружині, відсував стілець, доливав шампанське. Ідеальний жених.
Олеся спостерігала за ним з-за келиха. Щось було не так. Очі. Коли Валентин дивився на Катерину Миколаївну, в них не було тепла тільки холодний розрахунок. Професійна турбота. Відрепетирувана ніжність.
Вона мовчала. Що толку говорити, якщо тебе не чують?
…Перші місяці Катерина Миколаївна дзвонила щотижня захлиналася захватом, розповідала про ресторанчики й театри, куди її водить чудовий чоловік.
Він такий уважний! Приніс учора троянди просто так!
Ігор слухав, кивав, покладав слухавку й довго сидів, втупившись у підлогу.
Олеся не чіпала його розмовами. Чекала.
Минав рік.
А потім дзвінок у двері.
Олеся відкрила і побачила перед собою жінку, яку ледве впізнала. Свекруха постаріла на десять років: глибокі зморшки, впалі очі, втомлені, скорчені плечі. В руках пошарпана валіза. Та сама, з якою вона колись їздила у Камянець.
Він мене вигнав. Катерина Миколаївна всхлипнула. Розлучення подав і виставив. Квартира тепер його. За документами.
Олеся мовчки посунулась, впускаючи її в квартиру.
Чайник закипів швидко. Свекруха сиділа в кріслі, обхопивши чашку, плакала тихо, безнадійно.
Я його так любила. Все робила для нього. А він просто
Олеся не перебивала. Гладила свекруху по спині й чекала, поки висохнуть сльози.
Ігор повернувся з роботи через годину. Зупинився у дверях, подивився на матір і обличчя його скамяніло.
Синку Катерина Миколаївна піднялася, простягла руки. Синочку, мені жити ніде Не кинеш же мене? Виділи хоч кімнатку я ж багато місця не потребую. Діти повинні допомагати батькам
Стоп. Ігор підняв долоню. Стоп, мамо.
В мене грошей геть немає. Все до копійки йому віддала. Пенсія мала, ти ж знаєш
Я попереджав.
Що?
Я тебе попереджав. Він сів на диван так, ніби на плечі навантажили мішок цегли. Говорив не поспішати, не віддавати квартиру, дізнатися людину. Памятаєш, що ти мені тоді сказала?
Катерина Миколаївна опустила очі.
Що ми не розуміємо справжнього кохання. Що заздримо твоєму щастю. Я памятаю, мамо!
Ігоре почала Олеся, але чоловік похитав головою.
Ні. Хай почує. Він повернувся до матері. Ти доросла жінка. Ти зробила вибір. Ти відмахнулася від усіх порад і пересторог. А тепер хочеш, щоб ми витягали тебе з біди?
Але я ж твоя мама!
Тому я й злюсь! Ігор підскочив, його голос зірвався. Я втомився, мамо! Втомився бачити, як ти все руйнуєш, а потім біжиш до мене просити допомоги!
Катерина Миколаївна згорбилась, зменшилась на очах.
Він мене підвів, сину. Я кохала, вірила
Вірила Ігор провів рукою по волоссю. Настільки, що дала квартиру чужому чоловіку. Геніально, мамо. А нічого, що цю квартиру купив тато!
Пробач сльози знову покотились по її щоках. Я була сліпа, знаю. Будь ласка Дай мені ще один шанс. Я більше ніколи
Дорослі відповідають за свої вчинки. Ігор говорив тихо й стомлено. Хотіла самостійності? От вона. Шукай житло сама. Шукай роботу. Влаштовуй своє життя.
Катерина Миколаївна вийшла, голосно плачучи на сходах.
Олеся провела ніч поруч із чоловіком просто тримала за руку. Ігор не плакав. Лежав, дивлячись у стелю, та зрідка глибоко зітхав.
Я правильно зробив? спитав під ранок, коли за вікном починало світати.
Так. Олеся торкнулася його щоки. Жорстко. Болісно. Але правильно.
Вранці Ігор подзвонив мамі, підшукав їй кімнату в комуналці на околиці. Оплатив пів року вперед. Це була остання його допомога.
Далі сама, мамо. Якщо суди допоможемо, оплатимо щось там. Але жити з нами ні
Олеся слухала цю розмову і думала про справедливість. Про те, що іноді найжорсткіший урок єдиний дієвий. Свекруха отримала саме те, на що заслуговувала своєю сліпотою.
І від того було гірко, але й дивно спокійно. Чомусь здавалося, що це ще не кінець і все ще може налагодитись. Як саме невідомо. Але обовязково налагодиться.
