**Щоденниковий запис**
Сьогодні наші сусіди знову дали про себе знати. Ну й люди! Вони, здається, кріп від петрушки розрізняють лише за цінниками в магазині, а ягоди бачили тільки у варенні.
Ми з Василем купили цю дачу восени, а тепер нарешті взялися за облаштування. Будинок гарний, зимуючий, а от із ділянкою клопоту чимало. Старий сад потребував реставрації. Замовлену лазню мають привезти за тиждень, лишилося визначити місце. Плануємо зробити навіс для дров і білизни, альтанку. Діти обіцяли приїхати допоможуть.
Тут добре, тихо. Можна жити цілий рік, сказав Василь. Ми ж тепер пенсіонери.
Я оглянула веранду. Старий круглий стіл, стільці треба лише їх відреставрувати, і прослужать ще сто років. Вид на сад чудовий. Чай питимемо, насолоджуватимемося. Але двері треба міняти відчуття, ніби хтось лазив сюди взимку.
Спочатку двері, погодився Василь. А перед будинком зробимо галявину з квітами.
Квіти вже проростають, але, мабуть, щось доведеться пересадити. Та поки залишимо, як є.
Через тиждень привезли лазню, приїхали діти. Сусідка завітала «знайомитися», а її онуки вже бігали на нашій ділянці.
У вас є онуки? запитала вона.
Будуть приїжджати, відповіла я.
Навіщо такий високий паркан? Ми з сусідами взагалі без огорожі жили.
Без огорожі? Ми ж щойно знесли старий, що вже ледве стояв. Вам було байдуже, а нам важливий порядок. І хвіртки тут не буде вхід тільки з вулиці.
А як же діти бігатимуть? І яблуні ви порубали вони ж так любили по них лазити!
Не порубали, а підрізали та посадили нові. Ваші діти нехай лазають у вас.
Вона йшла, але поверталася з новими питаннями. Її онуки бігали тут аж поки ми не поставили нові ворота.
Ви тут ґрунтовно влаштувалися, знову заговорила сусідка. Взимку житимете?
Побачимо.
А чого ворота зачинили? Тут же діти завжди в мяч грали місце зручне.
У мене все грядками засаджено, не так, як у вас. Ви ж і кріп від петрушки не відрізните. Дружби вам треба, а не мого подвіря. І ще ваші онуки випустили наших курей, жодної не знайшли.
У вас і кури є? Значить, тут житимете?
Ми вже живемо.
Наприкінці серпня святкували день народження Василя. Всі зібралися: діти, онуки. Чоловіки готували шашлик, жінки накривали стіл.
Ось і ми! раптом оголосила сусідка. Прийшли привітати. Ми завжди так без запрошення. Діти вже знають, у вас свято.
Ми не запрошували вас. Це сімейне свято.
Ну, колись може й поріднімось, весело відповіла вона.
Її онуки встигли потрусити яблуні, залізти на дах лазні, а потім почали кидати каміння в басейн. Коли вода ринула назовні, сусідка лише знизала плечима:
Подумаєш, восени все одно треба було зливати.
Вам час додому!
Але ж ми ще не посиділи! Діти голодні. Ну всі за стіл!
Свято було зіпсоване.
Але через тиждень був новий привід наша тридцять пята річниця. Найменший онук першим догадався замкнути ворота. Як добре!
Коли повертатиметеся до міста? почулося з-за паркану.
Поживемо ще. Урожай чудовий, треба зібрати. Сусідка нам не завадить ми вже навчилися з нею справлятися.
Усі засміялися.
Гості поїхали, а ми залишилися. Попереду осінь, зима Спробуємо. Якщо не вийде завжди можна повернутися в квартиру.
А сусідка, на щастя, за
