Та ну тебе, доню, ти ж жінка, зріла людина! Що тобі ця бідолашна дитина винна? Ну з іншої жінки й що? Ти ж її виховуватимеш, вона тебе мамою називатиме. Так вийшло, але ж ти мудріша за це любиш чоловіка, то полюби й його дитину.
Чоловікові подзвонили з опіки та сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не було
Оленко, сядь, будь ласка, треба щось важливе сказати, зітхнув Тарас.
Сьогодні дзвонили з опіки моя донька зараз у дитячому будинку.
Олена аж підскочила:
Яка донька?! Від кого?! Ти що, жартуєш?! не вірила своїм вухам.
Тарас похилив голову:
Ні, Олю, не жартую. Шість років тому, коли ми з тобою щойно познайомились, я зустрічався з Катрею. А коли у нас із тобою все серйозно почалося кинув її.
Катя мене через рік знайшла й сказала, що в неї від мене донька, Софійка.
Я не повірив, пішов подивитися Та й без аналізів ясно моя. Що там із Катею сталося не знаю, мені просто подзвонили й запитали, чи заберу я Софійку, чи ні.
Перше, що Олена хотіла крикнути:
Ні! Мені не потрібна чужа дитина! але погляд чоловіка змусив її промовити інше:
Гаразд Давай спочатку відвідаємо її. Разом. обережно сказала вона.
Тарас зрадів і вже наступного дня вони поїхали. Олена розглядала дівчинку й не бачила в ній схожості з чоловіком. Софійка у свої пять років була крихітною й тоненькою.
Вона міцно тримала пошарпаного ведмедика, і коли її щось питали, ховала обличчя у його шерсті. Що правда, Олені вона не сподобалася. Жаль було, звісно, але ця дівчинка нагадування про іншу жінку.
Виявилося, що Софійку у Каті забрали та все життя проводила в гулянках, пила, а про дитину й не дбала. Лише в останній момент згадала, хто батько.
Олена бачила, що Тарас рішучий він хоче взяти доньку. Вона намагалася його відмовити, але одного разу Тарас розлютився:
Сама народити не можеш, то хоча б мовчи! Я свою дитину в дитбудинок не віддам. Не подобається йди, я впораюся сам
Було боляче чути таке, але він мав рацію. Тарас хоче дитину, а вона не може дати йому цього. У молодості у неї були проблеми, і лікарі сказали дітей не буде. Та й Тараса вона кохала не хотіла йти.
Він працьовитий, гроші в сімю несе, майже не пє За такого чоловіка багато хто би поборовся, а вона ще й краще знайде?
Коли Тарас привіз Софійку додому, одразу попередив:
Якщо ображатимеш доброго не чекай.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою: відвела в лазню, відмила, але коли побачила її худеньку спинку ледь не заплакала. Одягла в сукню, заплела коси ніби трохи полегшало.
Софійка була тихою не чіпай її, вона й мовчатиме. Сидить у кутку, шепочеться з ведмедиком.
Якась дикунка, скаржилася Олена сусідкам. Навіть Тараса не визнає. Скаже «так» чи «ні» і все. Дивлюся на неї й думаю а раптом у неї з головою щось не так? Зараз тихенька, а потім бац! і щось наробить.
Сусідки тільки зітхали.
Тарас теж змінився. Раніше бігав до Олени з обіймами, тепер до доньки. Спочатку Софійка тікала, а потім звикла й стала ходити за ним, як цуценя.
Олена, звісно, ревнувала. А одного разу, коли дівчинка гралася в дворі, Тарас вимовив:
Ти до неї, як до ляльки якоїсь ставишся. Навіть не посміхаєшся. А їй потрібна мама, а не чужа тітка
Олени терпець урвався:
Яка я їй мама?! Вона мені ніхто! І танцювати перед нею я не збираюся! Піду до мами, живи тут сам із своєю донькою! і вийшла з хати.
Сподівалася, що Тарас побіжить за нею, умовлятиме повернутися Але ні. Тиждень минув, другий а він навіть не дзвонив. Олена ридала, а її мати, хоч і спочатку заспокоювала, не могла допустити розпаду сімї:
Та годі тобі, доню! Ти ж розумна жінка що тобі ця дитина винна? Ну з іншої то й що? Ти ж її виховаєш, вона тебе мамою називатиме. Любиш чоловіка полюби й його дитину.
Олена повернулася. Тарас щось лагодив у гаражі, поруч гралася Софійка. Побачивши жінку, він насупився. Олена зупинилася, не знаючи, що робити
Але тоді Софійка підвелася, взяла батька за руку й підвела до Олени.
Миріться, прошепотіла вона й зєднала їхні руки.
Вибач ринула Олена.
Тарас обійняв її одною рукою, а іншою притягнув доньку. Олена теж обійняла дівчинку. Довго стояли так, поки Софійка не промовила:
Ми з Мішкою хочемо їсти!
Тарас і Олена переглянулися і всі разом пішли в хату. Тепер вони були родиною.
