Тату, знайомся, це моя майбутня дружина і твоя невістка, Соломія! світиться від щастя Борис.
Хто?! з подивом перепитав професор, доктор наук Роман Филимонович. Якщо це жарт, то він далеко не смішний!
Чоловік із відразою дивиться на нігті на загрубілій руці «невістки». Йому здається, що ця дівчина не знає, що таке вода й мило. Як інакше пояснити вїдену бруд під нігтями?
«Господи! Як добре, що моя Лариса не дожила до такого сорому! Ми ж старалися виховувати цього легковажного сина в кращих традиціях!» пролітає в голові Романа.
Це не жарт! наполегливо каже Борис. Соломія поживе у нас, а через три місяці ми одружимось. Якщо ти не хочеш брати участі у моєму весіллі обійдуся без тебе!
Добрий день! посміхається Соломія і впевнено проходить на кухню. Ось вареники, малинове варення, сушені гриби…, дівчина перераховує продукти, які дістає з поганенької полотняної торби.
Роман Филимонович хапається за серце, бачачи, як Соломія псує білосніжну скатертину з ручною вишивкою розлитим варенням.
Борисе! Одумайся! Якщо ти це робиш мені на зло не варто! Це вже занадто! З якого ти села привів цю невігласку? Я не дозволю їй жити в моєму домі! кричить у відчаї професор.
Я люблю Соломію. Моя дружина має повне право жити в моїй квартирі! хмикнув хлопець.
Роман Филимонович розуміє, що син просто глумиться над ним. Він не сперечається і мовчки іде до своєї кімнати.
Останнім часом відносини з сином дуже погіршились. Після смерті матері Борис став некерований: покинув університет, хамив батькові, почав вести легковажний спосіб життя.
Роман Филимонович сподівається, що син зміниться, стане колишнім розважливим і добрим. Але щодня Борис віддаляється більше. Ось і сьогодні, привів додому селянку, наперекір батьку, знаючи, що він ніколи не схвалить вибір сина
Невдовзі Борис із Соломією розписуються. Роман Филимонович відмовляється йти на весілля, не бажає приймати невістку. Його розїдає злість: місце Лариси, чудової господині, дружини та матері, займає необізнана дівчина, яка й двох слів повязати не може.
Соломія наче не помічає холодного ставлення свекра, намагається йому догодити, але стає тільки гірше. Чоловік не бачить у ній нічого доброго, усе через брак освіти та манер
Борис, погравшись у порядного чоловіка, знову починає пити й гуляти. Батько постійно чує сварки молодих, і лише тішиться, сподіваючись, що Соломія піде з його дому назавжди.
Романе Филимоновичу! забігає якось невістка в сльозах. Борис хоче розлучення, а ще виганяє мене на вулицю, а я чекаю дитину!
По-перше, чому на вулицю? Ти ж не бездомна Їдь у своє село, звідки приїхала. Те, що ти вагітна, не дає тобі змоги лишитися після розлучення. Пробач, але я не стану втручатися у ваші стосунки, відповідає чоловік, радіючи, що нарешті позбудеться настирливої невістки.
Соломія в розпачі плаче, збираючи речі. Вона не розуміє, чому свекор її зненавидів одразу, чому Борис поводився з нею як з псиною й викинув на вулицю. Ну і що, що вона селянка? В неї теж є душа і почуття
***
Минуло вісім років Роман Филимонович живе у будинку для літніх у Київській області. Старий дуже здав за останні роки. Очевидно, Борис цим скористався й швидко визначив батька до закладу, аби не турбуватися зайвого.
Старий змирився з новою долею, розуміючи, що вороття вже нема. За життя він навчив тисячі людей любові, поваги та турботи. До нього й досі надходять листи з вдячністю від колишніх студентів А от єдиного сина людиною не зумів виховати
Романе, до тебе гості! каже сусід по кімнаті, повернувшись із прогулянки.
Хто? Борис? обірвався старий, хоча знає, що це нереально. Син йому ніколи не пробачить
Не знаю. Чергова просила, щоби я тебе покликав. Ну чого сидиш, ходімо! сміється сусід.
Роман бере палицю й неквапливо виходить із маленької душної кімнати. Спускаючись сходами, він здалеку бачить її і одразу пізнає, хоча минуло багато часу з останньої зустрічі.
Добрий день, Соломіє! чомусь стиха каже, опустивши голову. Мабуть, досі відчуває свою провину перед щирою і простою дівчиною, за яку не захотів заступитися тієї далекої осені
Романе Филимоновичу?! дивується румяна жінка. Ви так змінилися Хворієте?
Так, трохи, сумно усміхається він. Як ти тут? Хто сказав, де мене знайти?
Борис розповів. Але він не хоче ні з сином, ні зі мною спілкуватися. А хлопчику так бракує уваги батька і дідуся Іванко ж не винен, що ви не хочете його визнавати. Дитині не вистачає рідних. Ми ж удвох з ним залишилися, говорить Соломія ледь стримуючи сльози. Пробачте, можливо я даремно затіяла цю зустріч.
Зачекай! просить старий. Скільки років вже Іванкові? Памятаю, як ти надсилала фото, тоді йому тільки три виповнилося.
Він тут, біля входу. Покликати? невпевнено питає Соломія.
Звісно, клич, доню! радіє Роман Филимонович.
У хол входить руденький хлопчина маленька копія Бориса. Іванко обережно підходить до дідуся, якого ніколи не бачив.
Привіт, синку! Який ти вже дорослий, зворушено обіймає онука старий.
Вони довго спілкувалися, гуляючи осінніми алеями парку біля будинку для літніх. Соломія розповідає про нелегке життя, про те, як рано втратила матір і як самотужки зростила сина та зберегла хазяйство.
Пробач, Соломіє! Я дуже винен перед тобою. Здавалося, якщо освічений, розумний то все оціниш в людях. Насправді важливіше щирість і доброта, каже старий.
Романе Филимоновичу, у нас для вас пропозиція, усміхається Соломія, хвилюючись. Поїхали жити до нас! Ви самотній, а ми з Іванком теж одні А так хочеться, щоб поруч був рідний.
Дідусю, поїхали! Будемо на рибалку ходити, у ліс по гриби У нас дуже гарно в селі, і місця багато! просить Іванко, тримаючи дідуся за руку.
Поїхали! усміхається Роман Филимонович. Я багато помилився у вихованні Бориса. Але спробую дати тобі те, чого не дав синові. Та й ніколи не був у справжньому селі. Гадаю, мені сподобається!
Обовязково сподобається! сміється Іванко.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
