У невеличкому селищі, яке більше на хутір скидалось, жила собі дівчина на імя Ганнуся Соловей. Раз мама її, яка завжди вірила у всякі прикмети й забобони, взяла доню до місцевої ворожки баби Марфи.
Баба Марфа розклала карти, задумала щось своє і й каже:
Щаслива твоя Ганнуся буде, дорога. В житті в неї все склеїться, тільки чоловіка поруч не видко.
Ганні тоді було років десять, вона й не до кінця зрозуміла ті слова, але якось запамятала їх довіку.
Минули роки, Ганнуся виросла висока, гарна, справжня красуня на все село! Хлопці табунами за нею ходили, очей не зводили, але дівчина нікому серце не віддавала назавжди то з Петром погуляє, то з Остапом побалакає.
Після школи ані в університет, ані в технікум подаватися не захотіла, хоч і вчилась непогано. Влаштувалася працювати на місцеву сироварню. Сусіди шепотілися, наче в неї роман з директором, але разом ще ніхто не бачив.
Жінки в цеху новенькій казали:
Дивись, Ганнуся, щоб не закиснути тут, а то озирнешся життя промайнуло. Їхала б ти у місто. З твоєю вродою і розумом тебе там на руках носитимуть.
Ганнуся тільки сміялась у відповідь та й замовчить.
Аж якось по селу прокотилася новина:
А ти чула? Ганнуся вагітна!
Почалось тоді справжнє сільське «обговорення», хто ж там з місцевих хлопців чи, може, з приїжджих таку щасливу звістку дав? Прикидали, жартували, а правди так і не дізнались.
Мама Ганнусі довго не лаялась, а сухо сказала:
От і награлася! Зганьбилася на все село! Живи, як знаєш, на мене не надійся. Сама зробила сама і роститимеш. Думаєш, де житимеш. Місяць тобі даю.
Гаразд, мамо, тихо й спокійно відповіла Ганнуся, я піду. Але потім не клич мене назад.
Через пару тижнів Ганнуся купила невеличку хатку з усім добром. Люди подейкували пощастило, бо міські діти забрали бабусю до себе, а хату буквально за безцінь продали, тисяч за тридцять гривень. Де молода і вагітна Ганнуся навіть ті гроші взяла залишилось таємницею.
Тоді почалось справжнє диво. Хатку вона до пуття довела, всю побілила, зробила всередині ремонт, у дворі новий тин забабахала, криничку викопала. Приїздили робітники, усе хутко доводили до ладу.
Сусіди бачили, як приїхала доставка, привезла Ганнусі чималий ящик техніки пральна машинка, холодильник, мікрохвильовка, щось із меблів. Сама Ганнуся світилася від щастя, завжди всім радісно усміхалася, ніби й не самотня мати.
Восени народився в неї син Тарасик. У дворі, біля ошатної хатки, зявилась нова блакитна коляска. Ганнуся після пологів відновилась швидко, стала ще краща. Завжди доглянута, із прямою поставою, крокувала селом з високо піднятою головою й виглядала цілком щасливою.
А вдома робота! Малий, господарство, треба грубу топити, город скопати, в магазин збігати, купа пелюшок але Ганнуся не зітхала і не жалілася ніколи, з дитинства до роботи привчена.
Сусідки, бачачи, що вона роботяща й добра, поступово почали з нею товаришувати. Ба й з Тарасиком посидять при потребі чому б ні? З городом теж допомагали то чоловіка покличуть, щоб грядки зорав, то самі сапу до рук візьмуть. Але головне майже все робила сама.
Коли Тарасику було близько двох років, Галинка, її сусідка, із круглими очима налетіла до Ольки:
Ти чула? Ганнуся знову вагітна!
Та не може бути
Та ж я сама бачила, ну глянь!
І знову усе село заговорило про Ганнусю, тільки хто батько жодна душа не знала. Припущень не було з жодним парубком її не бачили.
Ганнуся не слухала плітки, жила далі. А у дворі зявилась ще й банька, підвели газ (газовики від маршруту відійшли!), на городі сучасна теплиця з полікарбонату за кругленьку суму.
Звідки в самотньої ставної таке багатство? перемовлялись у селі, певно, великий начальник у неї коханець Але ж доказів жодних! Таємниця Ганнусі так і залишилась нерозгаданою.
Згодом у дворі знову стояла та ж сама блакитна коляска у Тарасика зявився братик Данило.
А ще через два роки іще один, найменший Андрійко.
Троє! Троє синів народила Ганнуся, й ніхто не знав, від кого.
Хтось сміявся, піджартовував, хтось називав мало не нечемною, а хтось, бачачи, що діти чистенькі, годуються добре, мама не пє, працює щодня, почав навіть захоплюватися її сміливістю.
Мама так і не пробачила, не приходила до внуків, і соромилась.
А Ганнуся ходила далі з гідністю, ніби зливається з сонцем.
Минав час. І якось до її двору вкотився гарний новий позашляховик. Вийшов з нього директор сироварні Степан Миколайович із величезним букетом. Увійшов у хату, а сусіди вже надворі юрбляться дивляться, ледь не штовхаються:
Що там коїться? Наш навдивовижу порядний і шанований Степан Миколайович до Ганнусі серед білого дня і з квітами?!
Всі знали: рік тому померла в директора дружина, хворіла довго, він доглядав без допомоги навіть у найскрутніші дні.
Ганнуся винесла гостя проводжати, а під хатою вже всі стояли натовпом. Степан Миколайович обійняв її, поцілував прилюдно, а тоді гучно так, щоб чуло все село сказав:
Ганнуся взяла шлюб зі мною! І наші три сини! Запрошуємо усіх на весілля!
Село аж завмерло. Всі дивились, не вірячи власним очам, а тоді аж промовчати не змогли ну викапаний же тато у хлопців!
Пішли потім вітання з усіх боків.
Влаштували гучне весілля, а після нього ціле село допомагало перевозити меблі й речі у просторий будинок Степана Миколайовича. А за рік Ганнуся вже подарувала родині довгоочікувану донечку Яринку.
Отак і повір після цього ворожінням та забобонам!
