**Таємничий гість у саду**
Прокинувся від пронизливого крику сусідського півня. «От же невдаха!» — подумав я з досадою. Птах замовк, але сон уже втік, залишивши лише тривожний присмак. Я повернувся на старій скрипучій ліжку, відчуваючи вологість простирадла та легкий голод. Ранкове світло, що пробивалося крізь вицвілі шторки, різало очі, посилюючи роздратування.
Неохоче підвівся, здригнувшись від холоду. Умиватися крижаною водою з криниці я звик, а от мити посуд у холодній воді досі було справжнім випробуванням. Будинок тітки Олени, де я гостював, не мав гарячої води. Старий, пошарпаний часом, але рідний, він зберігав спогади про дитинство мого батька та тітки. Його ще збудував дід, і кожна скрипуча дошка тут дихала історією.
Після смерті діда та баби Олена залишилася в домі сама. Її дочка виїхала за кордон, а син навчався у столичному університеті. Я, вирішивши скрасити тітчину самотність і самому поринути у спогади, приїхав у село на другому тижні відпустки. «І мені приємно, і тітці не самотньо, та й допомога якась», — думав я, збираючи валізу.
Господарство не вимагало великих зусиль. П’ять років тому мій батько, Тарас, замінив стару піч на газовий котел, полегшивши побут. Але я все одно сумував за тими часами, коли дім грів живий вогонь, а у повітрі пахло дровами. Роботи у городі були неважкими: полив, прополювання — все це я робив із несподіваним запалом, ніби повертався до забутого ритму життя.
Напередодні тітка виїхала до сусіднього села на три дні — чи на поминки, чи на свято, я не вникав. Олена наказала «приглянути за домом», але що саме це означало, я уявляв приблизно. Хатньої худоби не залишилося, молоко й сметану тітка купувала у сусідів. Горідь? Вже звик. Значить, день можна присвятити собі — прогулянкам, читанню, тиші.
Я вийшов у сад, зірвав стиглу грушу й із посмішкою вдихнув свіже ранкове повітря. Відпустка в селі була незвичною. Торік я грівся на морському узбережжі, а два роки тому подорожував Європою, але цей старий дім у загубленому селі під Черніговом був особливим, рідним. Легкий вітерець приніс дивний звук, схожий на шелест або стогін, що пробився крізь спів птахів.
Я насторожився й пішов на звук. Зазирнув за теплицю — нікого. Обійшов город — тиша. Лише рудий сусідський кіт зістрибнув з тину й щез у траві. Біля плоту звук став голоснішим. Я вагався: виходити на вулицю у домашньому? Махнувши рукою, я пройшов крізь зарослі кропиви. Сад ряснів яблунями й грушами, за ними простягалися кущі вишні та обліпихи, а вздовж хати цвіли малина й смородина.
У заростях жимолости, переплетених із ліліями, я зупинився. У високій траві лежав молодий чоловік. Серце стиснулося від жаху.
— Гей… — Я присіЗдоров, ти живий? – присідаючи, обережно торкнувся його плеча.
