Було це давно, ще такий час пригадується в сердце теплом та, водночас, легким смутком. Молоді роки, коли мрії лише куються, а бурі родинних конфліктів здаються нескінченними. Тоді й розгорнулася така історія
Коли вже мій син нарешті подарує мені онука? Оксана Степанівна вперто подивилася на невістку, що тихо сиділа за столом.
Ви ж самі добре знаєте, що ми вже три роки намагаємося завести дитину, Марічка зітхнула, опустивши очі. З кожної зустрічі одна й та сама розмова, і серце не витримує. Лікарі лиш розводять руками: ні в неї, ні у Дениса жодних проблем не знаходять.
Саме так! Живете разом уже стільки а дитини досі нема! Оксана Степанівна нехорошо посміхнулася. Мабуть, твоя молодість була не дуже скромною.
Оксано Степанівно, нащо такі натяки? Марічка не втрималася, гучно закрила ноутбук. З роботи сьогодні вже нічого не вийде. Чим же я заслужила таке ставлення? Прошу, зміни тон розмови.
А то що? свекруха вдала дивування. Поскаржишся Денису? Не боїшся, що він стане на мій бік? Все ж таки, я йому мати.
У відповідь грюкнула двері. Марічка не збиралась говорити про це чоловіку; не тому, що він може підтримати матір, просто не хотіла тривожити його.
**************************************
З першого дня Марічка та свекруха не знайшли спільної мови. Оксана Степанівна обурювалась усім: і простотою Марічки, і одягом, і навіть борщ вийшов «не таким». При будь-якій нагоді висловлювала синові своє невдоволення. На щастя, Денис вмів захищати своє кохання.
Весілля відгуляли, та молодята оселилися далеко від батьківської оселі, на іншому кінці Києва то й трохи легше стало дихати.
Проте вже через півроку Оксана Степанівна знайшла нову тему для докорів: чому немає дітей? Марічка спершу віджартовувалась: мовляв, треба на ноги стати, пожити трохи для себе. Але старша жінка була непохитна.
Під впливом постійного тиску Марічка здалася почалися нескінченні обстеження, ліки, очікування. Минав рік за роком але нічого не змінювалось.
Один лікар припустив, що, можливо, причина в нервовому напруженні жінки. Оксана Степанівна лише знизала плечима, сміючись: «Шукай, доне, іншого лікаря».
****************************************
Після чергової сцени Марічка, щоби забутись, гортала стрічку в соцмережах. Серце тримтіло від фотографій чужих дітей: вона насправді хотіла малюка, не для того,аби задовольнити матір Дениса, ні для себе.
Несподівано її погляд упав на допис жінки, що працювала у львівському дитбудинку: скільки ж дітей залишилися самі у цьому світі
Марічка примружилась, задумавшись, чи змогла б полюбити чужу кровинку як рідну. Перед очима промайнуло: маленька долонька тягнеться до неї, усмішка, сяючі щоки
Дівчина пригладила волосся й рішуче почала шукати інформацію про усиновлення, не боячись вже тієї купи бюрократії, медичних довідок чи перевірок.
Лиш залишалось отримати згоду Дениса. Марічка хвилювалась, проте чоловік сприйняв усе з дивовижною лагідністю. «Давай візьмемо зовсім маленьке немовлятко, зі спеціалізованого будинку дитини», запропонував він.
Минув якийсь час, і доля посміхнулась їм: у їхній оселі зявилась Оленка, дитятко пяти місяців. Любов спалахнула в їхніх серцях одразу. Тільки одна людина категорично заперечувала проти дівчинки свекруха. Однак Денис гримнув, що, якщо не припинить виступати з погрозами, відвезе сімю подалі. Жінці нічого не лишалося, як мовчки миритися та навіть іноді театрально показувати любов до онуки перед знайомими.
Минула сім років. Лєля закінчила перший клас, знайшла багато друзів, була щирою, світлою дитиною. Марічка не могла натішитись своєю дівчинкою.
Влітку поїхали всією родиною на море до Затоки. Лагідне сонце, лагідна хвиля, мякенький пісочок що ще треба людині для щастя? Тим паче, що свекруха залишилася далеко і не могла псувати настрій.
Під кінець відпустки Марічці стало недобре, але вона мовчала, щоб нікого не засмучувати. По поверненню додому все ж вирішила звернутися до лікаря.
Денис, помітивши її стан, вмовив їхати раніше, обіцяючи повернутися на море взимку на канікули. Їй нічого не лишилося, як погодитись.
Результати обстеження приголомшили й потішили у них буде дитина! Найбільше зраділа Лєля вже уявляла себе старшою сестрою.
Оксана Степанівна дізналася про це лише через кілька місяців, коли животик Марічки вже було неможливо не помітити. Вибравши час, коли вдома нікого крім невістки, свекруха прийшла в гості.
Не буду допитуватись, чому не повідомили раніше, з порогу сказала Оксана Степанівна, суворо вдивляючись у живіт. До тебе інше питання маю.
Яке? у душі вже стискалося щось тривожне.
Коли ви повернете Оленку до дитячого будинку? свекруха дивилася не кліпаючи. Тепер у вас буде своя дитина, а чужій пора назад.
Марічка втратила дар мови. Як можна казати таке? Як осмілилась вона назвати Лєлю чужою, коли ту вже давно вважає своєю дочкою?
Ви серйозно?..
Звісно, пирхнула та. Так коли?
Забирайтеся геть, крізь зуби прошепотіла Марічка, хоча ледве себе стримувала: хотіла кричати і плакати. І прошу більше сюди не приходити.
Витуривши Оксану Степанівну за поріг, довго не могла заспокоїтись. Подзвонити Денису? Але у нього важлива зустріч не хотіла відволікати Та поговорити доведеться.
************************************
Розлючена жінка попрямувала просто до контори сина. Проігнорувавши секретарку, увірвалася до кабінету.
Твоя жінка щойно вигнала мене, як непотрібну, почала з порога.
Привіт і тобі, відповів Денис з натягнутою усмішкою. Що ж ти таке їй сказала, що навіть вона не втрималась?
Просто спитала, коли повернете цю дівчину в дитбудинок, сердито відказала Оксана Степанівна, сідаючи навпроти. Зараз у вас буде свій малюк, йому треба увага й гроші.
Як ти взагалі могла додуматися до такого? Денис зі злості переламав ручку. Ми нікуди не віддамо Лєлю. Вона моя дочка, подобається тобі чи ні.
Та з чого ж? Вона ж не рідна. Досить доросла, все зрозуміє.
Не смій їй нічого казати! кинув він ручку і стукнув кулаком по столу. Зрозуміла?
І як ти мене зупиниш? зверхньо посміхнулась та, прямувавши до дверей. Їй немає місця у вашій родині. Я зроблю все, щоб її тут не було.
Двері зачинилися. Денис якусь мить сидів, заглиблений у думки. Секретарка намагалася виправдовуватись, проте він навіть не дивився на неї. Прийнявши рішення, Денис потягнувся до телефону
*************************************
Минув час. Марічка неквапом гуляла парком, спостерігаючи, як Лєля обережно бавиться біля молодшого братика. Бути старшою сестрою вона взялася до серця.
На лавці дві літні жінки обговорювали своїх невісток, і думки Марічки мимоволі повернулися до Оксани Степанівни.
Після того нещасливого візиту вони більше не зустрічались. Денис швидко зібрав усе і переїхав разом із сімєю в інше місто куди подалі від усіх пліток, аби Лєлі не нашкодити. Мати могла б і всім розповісти, що дівчинка прийомна.
Тепер у них спокійне життя. Чарівна донька, гарненький хлопчик і ще незабаром на світ зявиться третя дитинка.
Іноді Денис телефонує батькові. З його слів знає, що мати все ще не заспокоїлась і тепер взялася контролювати молодшу дочку. Чоловік співчуває сестрі, та тій, здається, навіть до вподоби така увага.
Що ж, у кожного своя доля. Зараз, дивлячись на усмішки своїх дітей під золотим вечірнім сонцем, він щасливий по-справжньому. І бажає всім такого ж щастя, як йому самому.
