Оце так зустріч! замість привітання сказав я, побачивши на порозі невисоку, худорляву бабусю у джинсах, яка розтягнула тонкі губи у хитрій усмішці. З-під примружених повік весело блищали насмішкуваті очі.
«Бабуся Маряни, Стефанія Григорівна, впізнав я. Але чого це вона приїхала ось так без дзвінка, без попередження…»
Привіт, онучку! все так же посміхаючись, мовила вона. Ну що, пустиш мене до хати?
Та… так, звісно, проходьте! заклопотано відповів я.
Стефанія Григорівна вкотила у квартиру дорожню валізку на колесах.
Чай міцніший зроби, розпорядилася вона, коли я пригостив її напоєм. Маряна на роботі, Соломійка в садочку, а ти що так сидиш без діла?
У відпустку відправили, без ентузіазму зізнався я. На два тижні за виробничою потребою. Мрія про тихий двотижневий відпочинок одразу згасла. З надією подивився на гостю: Ви надовго до нас?
Вгадав, кивнула вона, ламаючи мої надії, надовго.
Я тяжко зітхнув. Зі Стефанією Григорівною я майже не був знайомий бачив тільки раз, на нашому з Маряною весіллі, бо вона тоді приїздила зі Львова. Про неї багато чув від тестя: той при розповідях про тещу занижував голос і стривожено озирається видно, повага до неї в нього до мурашок по шкірі.
Помий посуд, наказала бабуся, і одягайся. Проведу тобі екскурсію по місту будеш мене супроводжувати!
Нічого не заперечую: тон бабусі нагадував командирський голос старшини Марченка, коли я служив у війську. Суперечити собі дорожче.
Покажеш мені набережну! скомандувала Стефанія Григорівна. Як туди краще дістатися? Взяла мене під руку і впевнено зашурхотіла по асфальту, роздивляючись навколо.
На таксі, знизав плечима я.
Раптом бабуся склала пальці трубочкою і гучно свиснула. Таксі, що їхало повз, різко зупинилось.
Для чого свистіти? Що люди подумають? дорікав я, допомагаючи їй вмоститися на переднє сидіння.
Та що вони подумають! весело посміхалася вона. Подумають, що то ти себе так розкуто поводиш.
Таксист розреготався разом з бабусею, і вони ляснули одне одного по долоні, ніби добрі друзі.
Ти, Назаре, хлопець скромний і ввічливий, промовила вона, гуляючи зі мною набережною. Напевне, твоя бабуся поводиться стримано та благородно, а я не вмію інакше. Мій чоловік, дід Маряни, царство йому небесне, довго звикав до мого характеру. Він був тихий книжковий червяк, а тут зявилася я і все закрутилось! Я і в Карпати його тягала, і з парашутом стрибати навчила. Тільки ось дельтаплани він не міг терпіти! Стояв внизу з донькою, поки я літала над ними.
Я вражено слухав розповідь Стефанії Григорівни. Маряна ніколи не згадувала, що в бабусі таке цікаве життя. Багато стало зрозумілим у її характері. Вона суворо подивилася на мене:
Сам хоч раз стрибав з парашутом?
В армії, чотирнадцять разів, не без гордості відповів я.
Молодець! Поважаю. Схвально кивнула вона і затягла, муркочучи:
«Довго летіти нам в небі,
В стрибку затяжнім цьому».
Я підхопив знайомий мотив:
«Нам розгорнеться купол,
Білим птахом вгорі».
Це ніби зблизило нас, і я вже не почував себе скуто поряд з цією незвичайною бабусею.
Треба перепочити та щось перекусити, запропонувала вона. Он там гарна палатка з шашликами, відчуваєш аромат?
Шашличник чорнявий кремезний чоловік із суворим обличчям нанизував мариноване мясо на шампур. Здавалось, із тим самим виразом він би й казанок протягнув, і нічого, окрім радості, при тому не відчув би. Дивлячись на нього, хотілося вигукнути: «Гей, хлопці!» і пуститись у гопак.
Сівши до столика поруч, Стефанія Григорівна запалено підморгнула і несподівано чистим голосом заспівала:
«Добрий вечір, пане, пане,
Заспіваєм на гулянні».
Шашличник стрепенувся, глянув на веселе обличчя старшої відвідувачки, очі загорілися підспівали:
«На гулянні добре співати,
Добрий вечір, пане!»
Пригощайтеся, шановна господине, промовив власник закладу, просвітленим голосом виставивши на стіл шашлик, лаваш та зелень, а ще дві склянки холодного виноградного вина, потім уклонившись, поклав долоню до серця.
На запах смаженого мяса з-під найближчих кущів вийшов сіренький кошеня, несміливо підійшов до столу й мовчки, сповнений надії, подивився на нас.
Оце той, кого нам бракує, посміхнулась бабуся. Йди до нас, малий. Повертаючись до шашличника, попросила: Пане, принесіть нашому новому другові свіжого мяса, але наріжте дрібніше!
Поки котик хапав шматочки з миски, вона звернулася до мене:
У вас дитина росте, тим паче дівчинка! Як же ви без кота вдома збираєтеся навчити її доброти, любові до ближнього, турботі про того, хто слабший? Ось цей малюк вам у поміч!
Після прогулянки Стефанія Григорівна викупала знайду, а мені дала список, за яким я побіг купувати лоток, мисочки, кігтеточку та мяке лежаня. Коли повернувся додому, обвішаний покупками, в хаті лунав щасливий жіночий гамір. Маряна й Соломійка обіймали бабусю, а та, сяючи усмішкою, цілувала онучок. Котеня, влаштувавшись на спинці дивана, здивовано спостерігало за сімейними обрядами.
Ось, Соломійко, тобі літній костюмик, роздавала подарунки бабуся. А тобі, Марянко Нічого так не піднімає жінку в очах чоловіка, як мереживні трусики…
Всю наступну тиждень Соломійка в садочок не ходила. Зранку вони з бабусею зникали з дому і повертались під обід веселі, втомлені, але повні вражень.
Дома на них чекали я та кошеня, якого назвали Левчиком. Вечорами до нас приєднувалася Маряна, і всі разом йшли гуляти, взявши з собою Левчика.
Потрібна серйозна розмова, Назарчику, якось сказала бабуся, цього разу суворо. Завтра їду. Ось це, після мого відїзду, передаси Маряні, вона подала мені документ у файлі. Тут моє заповіт: квартиру й усе майно залишаю їй, а тобі бібліотеку мого чоловіка. Розкішна бібліотека є й автографи відомих людей…
Для чого ж це, Стефаніє Григорівно!? кинув я, але вона зупинила мене рухом руки.
Маряні нічого не казала, але тобі скажу: проблеми в мене з серцем, серйозні. Все може скінчитись раптово треба бути готовими.
Як ви самі там? обурився я. З вами має хтось бути!
Я не сама біля мене завжди хтось є, посміхнулась вона. Дочка у сусідньому місті, теща твоя поруч. А ти бережи Марянку, вирощуй Соломійку. Ти гарний хлопець, надійний. Я ж для тебе, виходить, теща в квадраті! жартома плеснула мене по плечу і заразливо засміялась.
Може, ще лишитесь хоч трохи? несміливо попросив я.
Стефанія Григорівна вдячно посміхнулась і похитала головою.
Проводжати її вийшло все сімейство, навіть Левчик на руках у Соломійки ніби зажурився.
Бабуся знову склала пальці й залунало фірмове свистіння! Авто зупинилось різко, ледь не врізавшись у бордюр.
Поїхали, зятю, проводиш мене на залізничний вокзал! розпорядилась вона, гаряче цілуючи Маряну й Соломійку. Вмостилася попереду.
Таксист здивовано дивився на бабусю, яка так незвично його зупинила.
Чого так дивитесь? пробурмотів я. Не бачили пристойних жіночок ще?
Худорлява бабуся, трусонувши сивими кучерями, заливисто розсміялась і весело ляснула мою долоню своєю.
