Тіні правди: кінець одного кохання
Віктор Миколайович увійшов у квартиру після довгого робочого дня в офісі на околиці Києва.
— Привіт, я вдома! — гукнув він, заходячи на кухню, де вже витав аромат їжі.
— Що за привід? — здивувався він, побачивши на столі акуратно розставлені страви.
— Ніякого приводу, — відповіла дружина Оксана, але в її голосі промайнула дивна нотка. — Просто лінь було готувати, замовила суші.
— Суші — це я люблю! — оживився Віктор, скидаючи піджака.
— Тоді садись, будемо вечеряти, — сказала Оксана, але тут же вийшла з кухні.
За хвилину вона повернулася з аркушем паперу в руках і мовчки простягнула його чоловікові.
— Що це? — запитав Віктор, але, поглянувши на аркуш, завмер, наче приголомшений.
***
— Добрий день, це кур’єр, — почувся голос у домофоні, і на екрані з’явився молодий хлопець у яскравій формі. — Вчора оплата за замовлення не пройшла.
— Ви помилилися, — спокійно відповіла Оксана. — Я нічого не замовила.
— Вибачте, ось чек, подивіться, — хлопець підніс до камери зім’ятий клаптик паперу, показуючи на адресу. — Вчора я сам привозив замовлення. Адреса: Зоряна, 15. Чоловік платив карткою, але оплата не пройшла. У мене копія чеку, гляньте, будь ласка.
Хлопець виглядає збентеженим, вибачається після кожного слова. Зрозуміло, що він новачок — не лише в доставці, а й у роботі взагалі. Оксана скептично прижмурила очі, відчинила двері і подивилася на кур’єра. На його худих плечах тремтів величезний терморюкзак, що робило його схожим на горобця з непосильним вантажем. Оксана ледь стримала усмішку, але її відволік чек.
На папірці було написано: «Код помилки: 55. Невірний ПІН».
— Я ж сказала, ви помилилися, — повторила вона. — Вчора нікого не було вдома, і замовлень ми не робили.
— Вибачте, — почервонів кур’єр. — Оплату приймала дівчина… інша жінка.
— Тим більше, — усміхнулася Оксана. — Це точно не до мене.
Кур’єр простягнув другий чек, де була вказана адреса й деталі замовлення. Оксана пробігла очима: японська кухня, прибори на двох, оплата карткою. Нічого незвичайного, окрім одного — Віктор ненавидів суші. Внизу стояло ім’я замовника: Віктор.
Оксана відчула, як кров прилила до скронь. У цій квартирі жив лише один чоловік — її чоловік. Але дівчини? Вона, у свої 43, вже не підходила під цей опис. Може, кур’єр з віжливості всіх так називає? Але щось не сходилося.
— Я сплачу, — несподівано сказала вона. — Де ваш термінал?
Хлопець здивовано подивився на неї. Він очікував сліз чи криків — так поводилася його мати, дізнавшись про зраду батька. Але Оксана була спокійна, ніби зі сталі. Випроваджуючи кур’єра, вона раптом розсміялася. Сміх перетворився на істерику, і з очей покотилися сльози. Глибоко зітхнувши, вона витерла обличчя і взяла телефон.
— Вікторе, привіт, ти до котрої сьогодні на роботі? — запитала вона, намагаючись звучати байдужо.
— Привіт. До семи, якщо бос знову не влаштує свою улюблену планёрку, — відповів він. — А що?
— Хочу разом повечеряти.
— У тебе плани скасувалися?
— Так, увесь вечір вдома. Подумала, було б добре провести час удвох.
— Я за, але поки не знаю, коли звільнюся.
— Нічого, ближче до вечора вирішимо. Готувати не хочеться, я замолю їжу, добре?
— Домовилися.
Оксана поклала трубку і відкрила шафу. Її погляд спинився на чорній сукні з золотистим відливом, яку вона вдягала на останній корпоратив. «Святкувати — так святкувати», — подумала вона з гіркою іронією.
Повернувшись у передпокій, вона подивилася на чек, взяла телефон і замовила ті самі суші, що були вчора, з позначкою «прибори на двох».
Ввечері той самий кур’єр, збентежений до краю, привіз замовлення. Переконавшись, що оплата пройшла, він поспішно пішов, вирішивши, що ця родина ховає занадто дивні таємниці.
За годину повернувся Віктор. Оксана зустріла його з посмішкою, але її очі видавали напругу. Вона помітила, як він намагається бути ідеальним чоловіком — так бувало завжди після його «затримок» чи раптових відряджень.
— Суші? — здивувався Віктор, дивлячись на стіл.
— Так, вчора в мами побачила рекламу доставки, — байдуже відповіла Оксана. — Захотілося. Знаю, ти не любиш, але для тебе я курку запекла.
— Чому ж, спробую, — сказав він. — На роботі якось замовили, ніби нічого.
— Зміни — це добре, правда, Вікторе? — з легкою усмішкою запитала вона. — Іди мий руки, я зголодніла.
Віктор насторожився. Її спокій, ці суші, той самий ресторан — у збіги він не вірив. Але якВін глянув на дружину і раптом усвідомив, що їхній шлюб давно став лише звичкою, яку вони обидва боялися покинути.
