ТЕТУСЯ
Тетусю Ганну привезли із села. Старенькій вже важко впоратися з господарством, от племінниця Любомира і забрала її до себе у Київ.
Чоловік Мирослав не заперечував. Він був спокійний, худорлявий, в окулярах. І скрізь слухав свою енергійно-голосну та міцну Любомиру.
Рідна ж людина. Тетя все-таки. У неї своїх дітей немає. А в мене вже немає мами. Моя мама була на 30 років молодша за тетусю Ганну, у тата з іншою дружиною народилася. І сталося ж так, моя матуся так рано пішла з життя, ох. Шкода тетю! Заберемо! вирішила Любомира.
Діти Костик і Соломія дотепер тетусю не знали.
Та й сама Ліда бачила Ганну кілька разів у житті вони не телефонували, лише листи писали. Як зясувалося, тетя Ганна цілком обходилася без сучасної техніки.
І ось вона серед них. Маленька, як гном (13-річний Костик був вищий за неї). Волосся пухке, як кульбаба. Капелюшок-таблетка на голові. А очі зовсім молоді, яскраво-сині.
В руках вузлик і сітка, як у радянські роки. Два старі валізи.
На руках пухнастий рудий котик. Він ліниво глянув на нових господарів, стрибнув на підлогу й розпочав вивчати квартиру.
Це Мандаринчик, я взяла його з собою. Жива душа, не гнівайтесь, тихо сказала тетя Ганна.
І додала:
Ото ви які у мене! Рідні мої!
Після застілля. Старенька привезла різні соління й варення. Любомира була вражена, як її вибагливі до їжі діти з апетитом їли смородинове варення, огірочки, лечо та інше.
Люба! У вас дача є? Я посаджу всього, хоч здоровя вже не те, але треба вирощувати! Без своєї землі ніяк! мовила Ганна.
Любомира відповіла, що дачі нема. Навіщо? Все купити можна, часу немає. Вона працює на двох роботах, Мирослав теж. Дітей майже не бачать. Квартира в кредиті, ще довго платити.
Дача потрібна. Не дивись на мене так, Люба. Людина без землі не може. Купимо. Виберемо ділянку, і тетя Ганна рушила у свою кімнату.
Виберемо… Ми й так ледве зводимо кінці з кінцями. Тетя думає, ми мільйонери? бурчала Любомира, миючи посуд.
Наступного дня вихідний. Мирослав лежить у ліжку, читає газету. Любомира сказала дітям розігріти вареники й вирішила ще поспати.
Костик і 8-річна Соломія сиділи з телефонами.
Кот Мандаринчик поруч похитує головою. Заходить тетя Ганна.
Що ви робите? питає.
Костик і Соломія вимовляють-суперечать та навіть показують. Тетя Ганна слухає, і лише з легким здивуванням крутить головою.
У нас в селі таке теж бачили. Не таке модне, простіше трохи. Я собі не заводила не було потреби. Вашій мамі листи писала, мені так легше. Хороша штука, можна людину хоч де знайти! Корисний винахід. Ану, покладіть телефони і ходімте зі мною!
Навіщо? Ми граємо тут! протестує Костик.
Де, граєте? Ви з телефонами сидите, ні з ким не дзвоните, здивується Ганна.
Ми у телефоні граємо! пищить Соломія.
Тетя Ганна розповідає про ігри в селі, а потім веде дітей на кухню.
Коли Любомира зявилася в дверях була вражена: на столі тарілка з млинцями, щасливий Костик пє чай, Соломія завертає пельмені поряд з Ганною.
Дивись, мамо! Щасливий тут буде може, тобі трапиться! усміхається вона.
До столу сідає й Мирослав, радісно морщить носа.
Тепер на вихідні будемо всі разом ліпити пельмені й пекти млинці! Своє треба їсти! заявила тетя Ганна.
Який зміст! Зараз усе купити можна! відгукується Любомира, котра кухню не любила й купувала готове та заморожене. Сімя наче й не протестувала. До сьогодні.
Ні, мамо. Давай зробимо самі. Я таких пельменів ніколи не їв! сказав Костик.
А потім тетя Ганна взяла моток гумки, намотала на стільці й показала Соломії, як у селі грали в резиночки.
А ви чого? Не стрибаєте так? питає.
Та куди! Вийдуть на вулицю й так у телефонах сидять! Сучасне покоління! бурчить Мирослав.
Це не справа! Треба спілкуватися по-живому! Телефони потрібні, але використовувати їх дзвонити, або на крайній випадок щось надіслати. І все! мовила Ганна.
Увечері вона в’язала, а котик Мандаринчик лежав поруч в кріслі.
Мам, дивись! якось покликала Любомиру Соломія.
Тато увійшла в передпокій, заглянула у ванну.
Тетя Ганна гладить бік пральної машини, примовляючи:
Зі святом тебе, пральна машино! Слугуй нам довго, дорогенька!
Тетя Ганно, що ти робиш? питає Любомира, гадаючи, чи все гаразд з тетусею.
Як що? Сьогодні ж 8 березня. Пральна машина вона ж дівчинка, ось і вітаю! сміється тетя Ганна.
Вона ж нежива, тетю. Ну й дурниця! фукає Любомира.
Все техніка розуміє, не кажи так. У нас у селі Васька трактора леліяв а той і виїхав із багна. А Кузьмич завжди на своїй машині напутнє слово каже й кличе її Петрівною. Ви самі не цінуєте, як щасливі! Ми раніше білизну вручну прали, на річку носили. А тут така зручність, а ви все похмурі! Телефони є, якщо по справі використовувати. Завжди знаєш, де дитина. Машинка сама стирає. Мікрохвильова піч гріє! радіє, обводячи поглядом техніку, тетя Ганна.
Вона зустрічала дітей зі школи.
Якось у Костика виникли проблеми в класі. Батькам не розповів. Плакав в кутку і тут рішуче зайшла тетя Ганна. Костик все їй розказав, сам не зрозумів як. Наступного дня до школи не пішов. Удома тихо, навіть тетусі Ганни не було.
Мабуть, прогулятися пішла, думає хлопець.
Збирається. Біля класу зупинився. Здається, чує знайомий голос! Заглянув у відчинені двері учителька на стільці, тиша. А біля дошки тетя Ганна щось цікаве розповідає.
Ой, навіщо вона прийшла! Насміхатимуться! думає Костик.
Та ніхто не сміявся. Урок закінчився, однокласники обступили Ганну. Він зайшов боком. Назустріч Петро головний хуліган, від нього завжди діставалося.
Привіт, а ти чого так довго сьогодні? Класно, що у тебе бабуся! Вона нам стільки розказала. Шкода, що в мене нема бабусі я скучаю. Завтра твоя обіцяла з нами у парк піти. Про рослини, тварин розповідає цікаво! Вчителька дозволила їй виступити, усміхався Петро.
Так Вона така! Костик сміється й біжить обіймати тетю Ганну.
Увечері Любомира розридалася. Втомилася від усього. Тут поруч опинилася тетя.
Не плач, рідна. Чого ти? Все у тебе своє. Чого ревіти?
Надоїло! Працюю багато, життя не бачу. Мирослав як не мужик! У інших справжні Я сама стала як розмазня. Сьогодні не в моді такі, як я! ридала Любомира на плечі Ганни.
Тетя дала їй виплакатися, налили чаю.
І почала розповідати, як втратила трьох дітей ще маленькими, як чоловік рано пішов, як боролася з недугою, ледь встояла, хоча корчилась від болю і майже нічого не їла.
Це що за мода на людей? Господь кожного створив по-своєму. Одні тонкі, як травинка, інші з формами. Так і смаки різні, Люба. Раніше навпаки пишних жінок цінували! Ти у мене чудова! Волосся вється, сині очі, фігура гарна. Цінуй, що маєш. У інших і цього нема. Скільки людей одиноких! А твій Мирослав золотий все для родини. І діти щастя твоє! Щодо іншого… Все вирішиться, а тепер у спаленку! і тетя Ганна пішла, залишивши Любомиру на кухні.
Тій вже й плакати не хотілося. Права ж тетя все у неї є.
Того дня Любомира чекала з роботи чоловіка (нарешті відпустка). Його нема.
Діти! Тато дзвонив? Де ви? питає вона.
Костик на кухні щось перемішує в чашці. Стало видно, що він почав цікавитися кулінарією. Вже вміє перевертати млинці в повітрі.
Соломія будує з стільців хату, розвішує пледи і розсаджує іграшки.
Телефони дітей лежать на поличці. Останнім часом вони ними майже не користуються, тільки відповідають на дзвінки.
Любомира все шукає чоловіка. А тут розуміє а де тетя Ганна? Нема ні шарудіння тапочок, ні спокійного голосу.
Кинулася в її кімнату. Котик Мандаринчик ліниво потягується на ліжку.
Костя! Соломія! Де тетя Ганна?! злякалась Любомира.
Діти прибігають одразу.
Ми зі школи прийшли з нею. А потім вона кудись пішла, шепоче Соломія.
Давно? хвилюється Любомира. Дочка киває й плаче.
Боже! Ми ж їй мобільний купили, а вона знову не взяла. Вона ж старенька! знеможено сідає в крісло.
Костик мчить одягатися.
Куди ти? біжить за ним мама.
Шукати! Мам, ми без неї не зможемо! і син побіг вниз сходами.
Соломія надягає кросівки й біжить слідом.
Любомира, одягаючись на ходу, за дітьми.
Ті біля підїзду стоять щасливі.
Чого ви? питає Любомира.
Вони показують рукою вліво.
Там в капелюшку з маками, тримаючи Мирослава під руку, йде тетя Ганна.
Тетя! Перелякала! Не можна так на кілька годин із дому! А ти де був? притискається до плеча чоловіка.
Та ми з нею ходили вашу ту потічку закривати! спокійно сказала тетя Ганна.
Що? Як? лише вимовляє Любомира.
Ми сюрприз хотіли зробити тобі. Тетя Ганна просто молодець, спасла нас! сміється Мирослав.
Тетя Звідки гроші у тебе? Не варто було… почала Любомира.
Що значить звідки? По-перше, я пенсію отримую хорошу. Господарство своє було, майже нічого не витрачала яйця, молоко, хліб сама пекла. По-друге, продала свій дім. Куди він мені? В гробу кишень нема. Хотіла вам залишити. Але краще відразу дати так потрібніше, щиро промовила тетя.
Любомира мовчала. Тепер не потрібно працювати на двох роботах і їй, і чоловіку! Більше часу на родину. Як добре!
Завтра поїдем за місто, дивитись дачу! Ми з Мирославом вже вибрали будиночок! продовжила тетя Ганна.
Свій дім буде! Ура! Дача! А ти обіцяла навчити дивитися на світлячків! І плести кошики! І “секретики” робити з скла та квітів, що потім розкопати можна! діти обіймають тетю Ганну.
Усі разом, обнявшись, йдуть додому.
На мить Любомира зупиняється біля підїзду.
Піднявши очі до хмар, шепоче:
Дякую. Дякую тобі за тетю Ганну!
