То він тепер з нами буде жити? спитав Ігор у Віри, глянувши на сина…
Віра Григорівна повернулась додому, і трохи розгубилась, побачивши свого сина. Тарас вже другий рік жив із дружиною окремо від них, а бачились вони тільки пару разів на місяць, та й то здебільшого на вихідних. А тут звичайний будній день.
Щось трапилось? замість привітання спитала Віра Григорівна.
А ти що, не рада мене бачити? спробував віджартуватись Тарас, але, зіткнувшись із суворим материнським поглядом, сказав: Я від Марічки пішов.
Це як це «пішов»?! строго перепитала вона.
Віра Григорівна людина рішуча, жарти для неї не найкращий варіант, тим більше, з її роботою. В тюрмі для неповнолітніх не розслабишся.
Ну ми посварились, пробурмотів Тарас, всіма своїми рухами показуючи, що взагалі не хоче цю тему розвивати.
І що? дивиться йому прямо в очі: Ти що, до мене будеш бігати після кожної сварки з дружиною?
Ми розлучаємось! випалив Тарас.
Віра Григорівна все не відводила погляду, було ясно: їй потрібне пояснення. Вже тяжко зітхнувши, син сказав:
Вона хоче, щоб я ще й по дому їй допомагав, а я і так з роботи ледве приходжу.
Ого, може, ти себе зламав, щоб дружині допомогти? не підтримала мама.
Та вона мені те ж саме сказала. А я їй що жінка має про дім дбати.
Де це ти такої дурні набрався? розізлилась мати, вже зовсім втрачаючи терпіння.
Вона ж після роботи втомлена, хотіла б душ прийняти, спокійно з чоловіком повечеряти, а тут синові не подобається, що йому на кухню треба заглянути. Де він такі патріархальні гасла взяв? Вона ціле життя з Ігорем прожила разом працювали, разом по дому все робили, дітей разом виховували, і ніхто між собою справ не ділив. А тут у них, бач, «чоловік у хаті» завівся!
Я тебе питала! сказала вона голосно, так, що Тарас аж смикнувся, Де ти такої дурниці навчився? Що ти там ділиш? Може, мамонта вже замучився добувати? Ви обидва працюєте, обидва гроші заробляєте, то й по дому мають обидва робити. Чи ти їй пропонував з роботи звільнитись і лише домом займатись? Ні? А чого тоді «викручуєшся»? Ти ж бачив, щоб ми з батьком через хатні справи сварились? Не було такого! Бо розуму вистачає однаково в упряжці тягнути.
Тут додому прийшов Ігор, батько, і здивувався, побачивши Тараса:
Щось сталося?
«Одні й ті ж питання задають», подумав Тарас, а вголос сказав:
Я з Марічкою розлучаюсь.
Ну й дурник, відповів Ігор коротко, розбираючи пакунок із закупкою на кухні.
Ігор, наш син телепень, сказала Віра Григорівна і розповіла чоловіку про причину сварки.
То що, він тепер з нами буде жити? озвався Ігор і звернувся до сина: А ти знаєш, що слово «подружжя» це від «разом у запрязі»? Бо запряжені разом і в сімейних справах треба тягнути одну телегу. Якщо хтось ліниться, другий мусить тягнути за двох. Врешті або один змориться, або віз поламається.
Тараса ці слова трохи зачепили, але образа на Марічку не відпускала. Він чекав, що батьки підтримають його, але виходить, що вони геть не на його боці. Вони далі між собою балакають, зовсім не звертають на нього уваги: Ігор викладає продукти, Віра Григорівна розкладає їх по шафах. Навіть по їхніх рухах видно: і няньчити його ніхто не збирається.
Тарас дивиться на їхню сімейну ідилію і не розуміє, як так: в житті суворі, а між собою як двоє зайчиків.
Ну, і чого стоїш? Йди, мирись з Марічкою! строго каже батько. І викинь з голови всі ці забобони хто що «повинен». Маєте одне одного берегти і допомагати один одному, от і все! Йди, в нас із мамою свої справи!
Тарас пішов від батьків розгублений такого прийому він точно не чекав. Але вже й образа на Марічку майже зникла, і він зрозумів, що теж хорош влаштував бурю на рівному місці. Одне лише він для себе вирішив: хоче створити таку ж щасливу родину, як у його мами й тата.
