Бабуси з грошима, але без підтримки: як ми не хочемо їхньої допомоги з першим внеском
Батьки мого чоловіка заможні люди, але відмовилися допомогти з першим внеском за квартиру: дитині такі дідусі й бабусі не потрібні.
Мій чоловік, Богдан, родом із багатої родини. Вони живуть у великому будинку в центрі Києва, мають кілька авто і регулярно їздять відпочивати за кордон. Я ж виросла у звичайній родині у маленькому містечку біля Житомира. Коли ми з Богданом познайомились і вирішили одружитись, наша різна походження не мали значення. Були молоді, закохані й планували будувати життя самі. Звісно, не відмовлялись би від допомоги рідних, якби вони запропонували, розповідає Олеся.
З Богданом ми давно мріяли про свою квартиру. Втомилися мандрувати зніманими однушками, де постійно щось ламається то шпалери відліплюються, то кран тече, а власники тільки й чекають, коли ми виїдемо. Батьки Богдана знали про наші труднощі, але поводилися так, ніби не помічають. У них явно були гроші могли б допомогти, якби хотіли. Але бажання, мабуть, не було.
Мої батьки живуть далеко, на Житомирщині. Їхні доходи скромні, і я ніколи не розраховувала на їхню допомогу. А батьки Богдана у тому ж місті, але після весілля ми вирішили з ними не жити хотіли бути незалежними. Знімали квартиру, працювали до сьомого поту, відмовляючись від відпусток, щоб хоч трохи зібрати на власне житло. Батьки Богдана про це знали, але краще трималися осторонь.
Якось ми завітали до них у гості. Свекруха, як завжди, почала допитуватися, коли вже стане бабусею. Я вирішила натякнути:
Про дитину подумаємо, коли буде своя квартира. Поки що навіть на перший внесок грошей немає.
Свекруха лише співчутливо похитала головою, не промовивши й слова. Її погляд був порожнім, ніби мої слова розчинилися в повітрі.
Через кілька місяців я дізналася, що вагітна. Ця новина перевернула наше життя догори дригом. Ми повідомили батькам Богдана, що чекаємо дитину. Вони були в ейфорії від радості, вітали нас, планували, як доглядатимуть за онуком. Я вирішила бути чесною і запитала, чи не могли б вони допомогти хоч з першим внеском. Адже дитині так важливо рости у власному домі.
Але свекруха раптом змінилася в обличчі. Холодно відповіла, що в них немає вільних грошей і вони нічого не можуть зробити. Це була брехня! Всього день тому свекор хизувався перед Богданом, що збирається купувати новий позашляховик. Виходить, на авто гроші є, а на житло для сина та майбутнього онука ні.
Я намагалася стриматися, але всередині кипіли гнів і біль. Мрія про свою квартиру, де ми зможемо вирощувати дитину, розсипалася перед очима. Змирилася з думкою, що доведеться й далі тинятися зніманою хатою.
