Творча натура з любов’ю до ефектів
— Не шкодуєш? — спитав Максим, обіймаючи Олену, яка притулилася до його грудей.
— Ні. А ти? — Олена підвела голову й поглянула на чоловіка.
— Я щасливий. Знаєш, коли ти прийшла до нас з Софійкою додому, я відразу зрозумів, що це доля. Усе, що сталось до тебе, ставалося, щоб ми зустрілися. Після того, як від’їхала…
Олена приклала палець до його губ.
— Не згадуй погане. Тепер усе буде добре…
Рік тому
Олена застелила святковий стіл вишитою скатертиною. Потім принесла з кухні тарілки, виделки, дві келихи.
— Ти впевнена, що правильно зробили, залишившись вдома? У компанії було б веселіше. Ми ще встигнемо до Сашка, — сказав Андрій, коли Олена повернулася на кухню.
— Впевнена. Візьми на стіл. — Олена подала йому тарілку з нарізкою сиру та ковбаси, салатник. — А з друзями зустрінемося завтра. Ми з тобою вже три роки разом і жодного разу не святкували Новий рік удвох. А як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш.
— То ти хочеш запрограмувати нас на цілий рок добровільного усамітнення? — усміхнувся Андрій, зупинившись у дверях кухні.
— Було б чудово. Шкода, що не вийде, — зітхнула Олена.
— Гаразд, давай спробуємо, — здався Андрій і вийшов із кухні.
Олена дістала з холодильника пляшку шампанського, ще один салатник і понесла в кімнату.
— Ну як? Красиво вийшло? — Андрій показав, як розставив тарілки. — Можна вже провожати старий рік? А то я зараз слиною захлинуся.
— Ще ні. Дай мені п’ять хвилин. Треба надіти нову сукню й привести себе до ладу. — Олена пішла до спальні.
— Навіщо нова сукня, якщо ми вдома й без гостей? — пробурмотів Андрій, беручи шматочок ковбаси.
— Бо це свято! — відгукнулася зі спальні Олена.
«Ох уж ця творча натура з любов’ю до ефектів», — подумав Андрій і взяв ще один шматок.
Незабаром у кімнату увійшла посміхнена Олена у яскраво-синій сукні, з розпущеними кучерями.
Андрій схвально кивнув, оглядаючи її. Вона обернулася на підборах, і спідниця завіяла, обвиваючи стрункі ноги.
— Тепер можна сідати за стіл і провожати старий рік, — весело сказала Олена, поглянувши на годинник.
— Такий стіл, що нам не з’їсти. Може, подзвонимо Валерію? Він вдома з мамою, — запропонував Андрій, сідаючи навпроти.
— Завтра подзвонимо. Відкривай шампанське. — Олена сяяла.
«Якась вона сьогодні дивна», — подумав Андрій і взявся за пляшку.
— Ти сьогодні така… — він замовк, шукаючи слово, — схвильована.
— Трохи. Зачекай, дізнаєшся. — Новина розривала Олену, але вона хотіла сказати її після курантів, щоб вийшло урочисто.
Вони випили, поїли салатів. Андрій відкинувся на стілець. По телевізору йшов легкий фільм.
— Чому ти не випила? — спитав він, помітивши, що Олена лише ковтнула.
— Щоб не заснути. Хочу подивитися концерт, — відповіла вона.
— Піду покурю. — Андрій вийшов на балкон.
З неба падали сніжинки, у вікнах мерехтіли гірлянди. У сусідньому дворі хтось пустив петарди.
— Андрію, іди, скоро президент виступатиме, — покликала Олена.
Він докурив і затупив цигарку.
У кімнаті президент уже виголошував звернення. Андрій слухав крізь сон.
— Ти знову не випила? — здивувався він. — А як же загадати бажання?
— Андрію, я маю тобі щось сказати. — Олена випросталася. — Може, налиєш собі ще?
— Я хотіла сказати… Цей Новий рік ми зустрічаємо не вдвох, а втрьох. Нас уже ціла компанія. — Її очі сяяли.
Андрій дивився, не розуміючи.
— Не здогадуєшся? Я вагітна. У нас буде дитина.
Він випив і поставив порожній келих.
— Ти не радий? — голос Олени здрігнув.
— Радий, але… ми ж хотіли почекати.
— Ми вже три роки разом. Мені двадцять вісім. Я хочу дитину, — прошепотіла вона. — Що чекати? Вона вже є.
— Але… ти ж пила таблетки…
— Я перестала їх приймати минулого місяця. Зазвичай вагітність не настає відразу, а у мене вийшло. Ну хіба не чудово?
— Тому ти не пішла до Сашка з Маринкою? — зрозумів Андрій.
— Так. Я думала, після цього ти зробиш мені пропозицію, — тихо сказала Олена. — Ну що ж, тоді лишається одне… — Сльози покотилися по її щоках. — Ще встигнеш до Сашка. — Вона кинулася на кухню.
— Олено, я не сказав, що не радий, просто несподівано. — Андрій побіг за нею.
Вона вискочила на балкон, тримаючи двері.
— Що за дитячі витівки? Простудишся! — Він рвонув двері, і Олена ледве не впала.
— Чому не сказала, що перестала пити таблетки?
— Бо ти знову переконав би мене. Нам просто добре разом. Але це не сім’Вони прожили довге та щасливе життя разом, виростили двох дітей, і кожен Новий рік перед курантами Олена з усмішкою стискала руку Максима, згадуючи, як колись доля подарувала їй шанс знайти справжнє щастя.
