Твоя дружина вже зовсім береги поплутала. Поясни їй, як треба себе поводити, наставляла свекруха Максима.
Соломійко, в мене ж завтра новосілля! Я скільки людей запросила, а у новій квартирі ще нічого не облаштовано. Виручиш мене?
Звичайно, Катерина Петрівна, відповіла Соломія, хоча на вихідні мала зовсім інші плани.
І тут усе почалося. Канапе на тридцять гостей. Олів’є з курятиною. Мясна нарізка. Фруктова композиція. Оформлення зали. Перестановка меблів.
Уявіть: в пятницю ввечері замість затишної вечері з чоловіком спринт до «Сільпо». Субота з шостої ранку готування у чужій квартирі.
Максиме, допоможи мені хоча б стільці поставити! просила Соломія.
Ти ж сама знаєш, як краще буде виглядати! відмахувався він, гортаючи новини у смартфоні.
До третьої години квартира Катерини Петрівни змінилася до невпізнання. У вітальні шикарний фуршет, усе витончено оформлено, квіти стоять як на виставці. Соломія дивилась на результат і відчувала себе виснаженою.
Перші гості з’явилися рівно о четвертій. Колеги Катерини Петрівни, сусіди зі старого дому, подруги. Всі обнімали господиню, захоплювались квартирою, вітали з новосіллям.
Соломія метушилась на кухні, нарізаючи додатковий лимон.
А де ж ваша невістка? запитала хтось з гостей.
Та он метушиться на кухні, недбало махнула рукою свекруха. Соломія! Виходь привітайся!
Соломія вийшла, привітно усміхнулася, кивнула.
Ах, яка у вас дбайлива невістка! захоплено вигукнула жінка у елегантному піджаку. Видно, що майстриня!
Так, я добре виховала, самозадоволено засміялась Катерина Петрівна. Тепер маю надійну підтримку.
Далі почалося цікавіше: для Соломії не знайшлось стільця.
Ой, Соломійко, тобі ж все одно нема коли сидіти, вибачилась свекруха. Краще гляди за стравами, піднос тарілки.
Соломія кивнула. Що їй лишалось?
І тепер вона стояла осторонь, як обслуга. Розносила наїдки, доливала шампанське, прибирала використані серветки. А за столом гомін розмов, тости, сміх.
А пам’ятаєш, Катю, як ми на твоїй старій роботі… почала одна з колег.
Соломія мовчки слухала чужі спогади про життя, де вона зайва.
Соломіє, виноград освіж! голосно просила свекруха.
Соломія йшла на кухню. Мила виноград. Викладала на блюді.
Яка краса! раділи гості. Катерино Петрівно, у вас справжня майстриня у помічницях!
Максим уміє вибрати жінку-хозяйку! підхопила дама у піджаку. Небось й вечеря завжди гаряча й у хаті прибрано!
Всі весело сміялись. Максим теж усміхався пишаючись.
Чим пишатись? Тим, що має робітницю задарма?
Та це ще не кінець.
Розмови за столом ставали все відвертішими й голоснішими, атмосфера домашньою.
Катю, розкажи, як Максимко всіх дівчат у університеті з розуму зводив! захихотіла стара подруга свекрухи.
Ой, що тут згадувати! кокетливо відмахнулась Катерина Петрівна, але їй явно подобалось бути в центрі. Всі закохані були! Двадцять років хлопцю, а вже такий гарний!
Всі дружно засміялися. Максим почервонів, та соромязливість була удавана він звик до маминих похвал.
Соломія стояла біля сервіровочного столика, протирала келихи. Нікому не було до неї діла. Вона наче частина інтерєру. Потрібна, але невидима.
А на університеті черга з дівчат за ним стояла! продовжувала хвалити свекруха. Декан жартував: «Максим у вас буде Дон Жуаном». І таки правду казав! До Соломії у нього скільки романів було!
Годі, мамо, без ентузіазму спробував зупинити її Максим.
А що такого? Соломія ж розуміє, що не одна! розсміялась Катерина Петрівна. Чоловік має знати життя! А то як же сімю будувати?
Дама в піджаку кивнула:
Абсолютно! Катю. А для жінки тільки краще ясно, що чоловік досвідчений.
Саме так! підтримала свекруха. А Соломія у нас спокійна. Не ревнива!
Всі повернулись до Соломії. Чекали на реакцію. Підтвердження, що вона «спокійна».
Соломія кивнула. Вибору не було.
Соломіє, як ви з Максимом познайомились? допитливо запитала сусідка.
Соломія хотіла відповісти, та свекруха перебила її:
У банку! Він тоді менеджером був, вона консультантом. Видно було серйозна дівчина, відповідальна.
Відповідальна. Як довідка для роботи.
Я ж Максиму одразу сказала: зверни увагу на цю дівчину. Не порожня, домашня. Для сімї якраз!
Уявіть про вас говорять, як про товар. «Для сімї якраз!»
Не прогадали! вигукнула дама у піджаку. Видно, яка майстриня! Все новосілля організувала, всіх пригостила.
Та вже, гордо підтвердила Катерина Петрівна. Я зразу зрозуміла їй можна сімю довірити. А не як тепер егоїстки, тільки про себе думають.
І найгірше Максим мовчав. Не заперечував. Не говорив: «Мамо, досить». Просто сидів і слухав, як його дружину оцінюють, наче породисту кобилу на базарі.
А коли плануються дітки? неминуче запитала чергова гостя. Катю, ти ж мрієш про онуків!
Свекруха зітхнула:
Дуже мрію! Та молоді все відкладають то робота, то ще щось. А час летить!
Соломія відчула, що щоки горять. Тема болісна. З Максимом майже два роки намагаються зачати, та кожного місяця нове розчарування.
Ну, це їх особисте, тактовно сказала сусідка.
Авжеж! погодилася свекруха. Та я ж вже натякала пора. А то роки минають, хочеться поняньчити онуків.
Соломія стиснула губи. Натякала? Так вона кожного тижня перепитувала: «Ну що, є гарна новина?» І Соломія червоніла, вибачаючись.
Може, вони ще не готові? обережно припустила гостя.
Яка неготовність! відмахнулася Катерина Петрівна. Ми в їхні роки вже народжували! Інстинкт нікуди не подівся!
Соломія відійшла до вікна.
Соломійко! кликнула свекруха. Чого сумуєш? Іди до нас, ми тут важливе обговорюємо!
Соломія підійшла, стала поруч із кріслом Максима.
Ось подивіться, яка в Максима слухняна дружина, продовжувала свекруха. Скажеш зробить. А ті сучасні лише претензії виставляють.
А які права у дружини? філософськи зауважила дама у піджаку. Головне щоб чоловік був щасливий, сімя квітла.
Саме так! підтримала інша гостя. Жіноче щастя у сімї, у дітях.
Соломія слухала і відчувала, як у ній все стискається. Вони говорять про неї, але не з нею.
Катю, а памятаєш першу серйозну подругу Максима? спитала присутня. Дарину, здається?
Не нагадуй! засміялася свекруха. Була така. Симпатична, але нестерпна. Добре, що розійшлись!
А чим не влаштувала? зацікавилися гості.
Катерина Петрівна хитро обвела поглядом компанію:
Від неї одні суперечки були. З усім своє слово казала, сперечалася. Не дружина, а каторга! Я Максиму сказала: «Сину, добре думай».
Максим ніяково заворушився, але мовчав.
І правильно! погодилася дама у піджаку. Мати краще знає, яку дівчину вибрати сину. А то б мучився все життя.
Соломіє, принеси ще льоду! попросила свекруха.
Соломія тихо вирушила до кухні. Витягла лід з морозилки, вдивлялася у прозорі кубики.
Їй раптом стало зрозуміло: вона не частина свята. Вона обслуговуючий персонал.
Соломія стояла на кухні з відерцем льоду, дивилась у вікно. За склом вечоріло. На балконах блищали вогники там хтось жив своє життя.
З вітальні летів веселий галас. Хтось співав караоке. Всі підхоплювали.
Соломійко! гукнула свекруха. Де лід? І каву постав, будь ласка!
Соломія механічно увімкнула кавоварку, взяла відерце, пішла до зали.
Ось і наша трудівниця! весело вигукнула дама у піджаку. Соломійко, чому ти така серйозна? Повеселися!
Та втомилася, відмахнулась свекруха. Цілий день на ногах. Та нічого, жіноча доля все вміти, за сімю дбати.
Звісно! підтримала сусідка. А чоловік хай гроші заробляє.
То я ж теж заробляю, тихо сказала Соломія.
Всі повернулись. У залі запала тиша.
Що, люба? перепитала свекруха здивовано.
Кажу я теж заробляю, повторила голосніше Соломія.
Максим насупився:
Соломіє, навіщо це?
А щоб тітка Галя сказала чоловік гроші заробляє й має відпочивати. А я не заробляю?
Гості розгублено перезирнулися. Такого вони не чекали.
Ну, заробляєш, допомогла дама у піджаку. Але ж це не те…
А що не те?
Ну, замялася вона. Ти консультант. А Максим керівник проєктів. В нього більше відповідальності.
Зрозуміло. Тобто моя робота не зовсім робота. Домашні справи теж мої. Виходить, я працюю і в офісі, і вдома. А Максим тільки в офісі. Але відпочивати має саме він.
У кімнаті стало важко.
Соломіє, ти про що? сердито спитав Максим. До чого це?
До того, поставила Соломія відерце на стіл, що два дні готувала це свято. Купувала продукти, готувала, прикрашала. А сьогодні зранку нема ні хвилини спокою. І навіть стільця для мене не знайшлось.
Да ми ж не хотіли, виправдовувалась свекруха. Просто якось прорахувалися.
Прорахувалися, повторила Соломія. Не згадали про мене. Бо я тут прислуга.
Соломіє! різко обірвав її Максим Досить!
Досить чого? Казати правду?
Остинь, ледь втрутився один із гостей. Це нерви.
Досить позорити нас! суворо сказала свекруха. Перед людьми сцени влаштовувати!
А перед людьми обговорювати моє життя можна? Казати всім, що у мене немає дітей можна? Про старі романи Максима можна?
Свекруха зблідла.
Я не хотіла.
А про Дарину казали. Про те, як добре, що у неї була своя думка і вона пішла. І всі погоджувались добре, що для Максима зараз така зручна дружина.
Соломія дивилась кожному в очі.
Знаєте що? Дарина мала рацію! Не треба дозволяти робити з себе безкоштовну робітницю!
Ти про що! Максим підвівся. Яка робітниця?!
Знаєте, про що я сьогодні мріяла? сказала Соломія тихіше. Почути: «Знайомтесь, це моя дружина. Вона працює у банку, вона розумна і талановита». А прозвучало: «Господарська. Покладиста. Для сімї».
Ну, Соломіє… почав Максим.
Ну що?! перебила його Соломія. Ти весь вечір мовчав! Коли мама казала, що я “зручна” мовчав! Коли тітка Галя про жіночі права мовчав! Коли всі обговорювали моє особисте мовчав!
Голос її тремтів. Сльози, які вона стримувала весь вечір, нарешті виступили.
Знаєте що? Я втомилася бути “зручною”!
Соломія витерла сльози.
Пробачте за зіпсоване свято. Але я більше не буду грати роль ідеальної невістки.
І рушила до дверей.
Соломіє, стій! крикнув Максим. Куди?!
На балкон. Подихати свіжим повітрям, відповіла спокійно, не спиняючись. Святкуйте далі. Тепер вже без “обслуговуючого персоналу”.
Двері балкона зачинились. За ними лишився приглушений шум голосів і музика. А тут, під зоряним небом, Соломія могла бути просто собою.
Могла плакати.
Вона просиділа на балконі більше години. Спершу плакала: від образи, сорому, й полегшення. А потім дивилася на вогні нічного міста.
З квартири доносились приглушені голоси. Гості, мабуть, розійшлись чути було лише два голоси: Максима і свекрухи.
Не розумію, що на неї найшло! обурювалась Катерина Петрівна. Перед людьми таке влаштувати!
Мамо, може, вона й не зовсім неправа, несміливо протестував Максим.
В чому не права?! Кричати на старших, зіпсувати свято?!
Соломія прислухалась.
Вона ж реально працювала весь день.
І що? Я в молодості теж працювала, і не скаржилась! Сімя це праця. Жінка повинна знати своє місце!
Соломія гірко усміхнулась. Навіть після всього свекруха нічого не зрозуміла.
Та все ж таки…
Ніякого “все ж таки”! Поговори з нею серйозно. Поясни, що їй належить. Бо вже зовсім розперезалась.
Соломія відкрила двері й увійшла. Максим і свекруха стояли серед брудного посуду у вітальні.
Серйозна розмова гарна ідея, сказала спокійно.
Обидва здригнулися.
Соломійко… почала свекруха лагіднішим тоном. Ну що ти так? Ми ж не зі зла.
Знаю, кивнула Соломія. Просто ви не звикли, що я щось скажу.
Соломіє, вдома поговоримо, попросив Максим.
Ні. Що почалось тут тут і закінчиться.
Соломія сіла у крісло, де щойно сиділи гості.
Максиме, завтра я їду до батьків. На тиждень. Мені треба все обдумати.
Що обдумувати? сполошився Максим.
Чи хочу далі жити в сім’ї, де мене не цінують.
Не перебільшуй, не драматизуй, сказав Максим.
Це не драматизм, відповіла тихо Соломія. Це вибір. Або щось змінюється, або я міняю своє життя.
Свекруха пирхнула:
Молодь! Зразу ультиматуми!
Максиме, якщо цінуєш наш шлюб подумай. Не як поставити мене на місце, а чому твоя дружина плакала на балконі, поки твоя мати приймала поздоровлення.
Через тиждень Максим приїхав до тещі й тестя. На кухні нервово крутив обручку.
Соломіє, повернись, будь ласка. Все буде інакше.
Соломія довго дивилася на нього.
Добре. Спробуємо.
Вона більше ніколи не плакала на сімейних святах.
Бо навчилась відстоювати своє право на повагу.
