Ти саме через це кохання кинуў навчання! Ми тобі хотіли дати диплом, а не шлюбу! Сільська дівчина нам до сімї не підходила, бурчав батько. Хлопцю захотіли відвязати гарячу закоханість, тож за його проханням Віталій пішов до армії.
Ганна зайнялась прибиральництвом у хаті. Вона шпалери перестелила, штори замінила, на антресолях тепер порядок. Ганна любила лад, а коли будинок чистий, душа спокійна.
У кутку під шафою вона знайшла запаковану коробку листів Віталія. Давно її не відкривала! Забула про прибирання, розгорнула листок за листком
Ганна і Віталій познайомились у Київському Національному Технічному Університеті. Він був київлянин, вона з села.
Ганна зачарувала хлопця довгим чорним волоссям, яскравими очима, стрункою статурою.
Вони почали зустрічатися. Для соромязливої Ганни галасливий Віталій був, ніби буря. Щодня він придумував нові сюрпризи, щоб дістати її серце. Квіти залишав під дверима гуртожиткової кімнати, підходив уночі до вікна, шепочучи на добраніч. Кімната була на першому поверсі.
Гучні студентські вечірки, прогулянки, поцілунки перший рік пролетів, як мить. Закохані були завжди разом.
Але Віталій зупинив навчання. Він не хотів жевати гранули науки, а серце його було зайняте коханням! Його вигнали з інституту, і це його не засмутило.
Працю знайду, потім повернусь до заочного відділення. А ще зможу одружитися з тобою, моя радість, розповів він Ганні.
Він влаштувався на завод і повідомив батькам, що мріє про шлюб. Батьки Ганни знали про це трохи. Вона кілька разів заходила до їхнього дому.
Тато Віталія мріяв, щоб син одружився з донькою їхніх друзів Зоєю. Але ні Віталій, ні Зоя не хотіли гнановати чужі плани.
Віталій думав, що зможе переконати батьків, розповівши про кохання до Ганни. Він уявляв, як вони зрозуміють, що без неї йому не жити.
Проте батьки його не зрозуміли. Реакція була сувора.
Ти саме через це кохання кину й інститут! Ми тобі вчитися хотіли, а не одружуватись! У нас бракувало сільської дівчини, розлютився батько.
Тож, на його наказ, Віталій пішов до армії.
Ганна сумувала без коханого. Єдине, що підтримувало листи, які писав Віталій. Вони були ніжними, палкими, сповненими кохання.
Одного дня листування раптово зупинилось. Місяць, два, півроку ні слова. Ганна не знала, куди податися.
Таке буває, почуття в розлуці охолоджуються. Значить, це не кохання, а просто захват, втішав її однокурсник Сашко.
Сашко був їх спільним другом. Ганна тоді ще не знала, що Сашко писав Віталію, що любить Ганну і планує одружитись з нею. Він просив Віталія більше не турбувати дівчину листами, бо вони вже збираються одружитись.
Ганна прийняла реальність, занурилась у навчання, почала спілкуватись з друзями. Сашко був поруч, давно влюблений у неї, і прощання з Віталієм дало йому шанс бути ближче.
Турбота і любов Сашка були щирими.
Хай хоча б Сашко буде щасливим, подумала Ганна, погоджуючись на його пропозицію.
Листи Віталія вона хотіла викинути, та руки не піднялися. Вона поклала їх у коробку і заховала подалі.
Ганна починала нове життя.
Тим часом батьки Віталія поспішно оголосили, що Ганна вийшла заміж за Сашка.
І летів час.
Одне десятиліття інше. Ганна і Віталій жили в одному місті, та їхні шляхи ніколи не перетинались.
Ганна чула, що Віталій одружився. Не на Зої, а на іншій. У них народився син.
Але спокійне, буденне життя Ганни не приносило щастя. З Сашком у них народилися дві донечки. Дитячі турботи і праця стали сенсом її днів, душевних переживань вже не залишалося.
Вони тягли свої нитки без радості, забуваючи, що життя може бути яскравим.
Минуло 35 років.
Сімя Ганни розпалось. Спроби врятувати шлюб не вдались без кохання не було сили. Чоловік відчув, що вона його ніколи не полюбила, і знайшов коханку. Донечки виросли, одружилися, живуть своїм життям, а між ними й між батьками нічого не залишилось.
Після розлучення чоловік зізнався Ганна, як організував її розлуку з Віталієм.
У Віталія теж сімя розпалася, і він залишився самотнім.
Ганна відкрила останній лист. Вона плакала і одночасно посміхалась. Тоді зрозуміла, що її тягне дізнатись, де зараз Віталій, як склалося його життя, просто побачити його і поговорити.
Вона написала листа на його стару адресу, сподіваючись, що хтось передасть йому. Ганна завжди була рішучою. Відразу ж склала листа і запросила його на каву в кафе навпроти її дому. Без довгих роздумів вона кинула лист у найближчу поштову скриньку.
Наступного ранку вона кихнула собі в голову: Чому я така неуважна?
Віталій, повертаючись додому, зазирнув у скриньку. Лист? У наш час рідкість. Побачивши імя на конверті, він не повірив очам. Прочитавши лист, час ніби повернувся назад.
У погоджену годину він зайшов у кафе. На душі хвилювання. Зала була порожня, лише за одним столом сиділа жінка.
Ганно, майже шепочучи сказав Віталій.
Так, обернулася вона, і їхні погляди зустрілись.
Він памятав її очі всі ці роки. Це була та сама, його Ганна. Вони поговорили, плакали, сміялись.
З кафе вони вийшли, тримаючися за руки, аби ніколи більше не розлучитися.
P.S. Від їхньої зустрічі пройшло майже пять років. Ганна і Віталій живуть, як одне ціле, і кожен день вважають даром. Справжнє кохання не зникає без сліду тепер вони точно у цьому впевнені!
