Та що ти на мене кричиш?! обурився чоловік. Я ж рятую і годую твою дружину, а ти мені ще голос підвищуєш?! Це вже взагалі занадто! Вони перекрикувались, поки ворона не захрипла, а чоловік не втомився
Вертаючись додому після ранкової зміни на заводі, я почувався неймовірно піднесеним. Попереду вихідні, а це вже чудово. Та все ж не лише про відпочинок мріялось. У суботу ввечері мала відбутись така бажана зустріч з жінкою, з якою познайомились ми онлайн.
Переписувались ми місяць: ділились розповідями про роботу, захоплення, думками про життя. Словом, типова історія знайомства. І ось нарешті призначено побачення. Лишалося подзвонити до затишної львівської кавярні, забронювати столик, обрати сорочку.
Занурений у ці приємні передчуття, я майже дійшов до свого дому типової багатоповерхівки в Оболонському районі, де в мене маленька квартира на четвертому поверсі. До підїзду залишалось якихось пятдесят метрів. Зробиш крок і життя може крутнутись зовсім інакше, але
О, скільки разів життя змінює плани!
Прямо перед дверима підїзду з гілки тополі на мої ноги впала ворона. Птах бився, каркав на весь двір, а на гілках зверху заметушилася зграя. Гул стояв, наче лихо якесь сталося.
Ось тобі й будь ласка пробурмотів я. Дякую за такий бонус.
Ворона марно намагалась підвестися, та знову і знову падала. Я помітив, що права лапка була очевидно зламана.
Що ж із тобою робити? вголос промовив я до себе.
Пройти повз не вдалося. Я зняв свою куртку, обережно накрив птаха, підняв і заніс у підїзд, поки з-за спини лунали тривожні крики зграї.
Дома я обережно звільнив ворону і намагався оглянути перелом. У відповідь вона боляче вхопила мій палець дзьобом.
Та бодай тебе ледь стримавшись, обмотав їй дзьоб рушничком.
Дзвінки у ветклініки нічого не дали птахами вони там не опікуються. Знайомі плечима знизували. Тоді я згадав я ж слюсар! І вирішив сам щось вигадати.
Я помістив поранену у коробку, вистелив її рушником та поставив на підвіконня. Імя птаху прийшло миттєво Стефа.
Кілька годин пішло на майстрування: я вирізав маленьку шину з дощечок і скоби, зафіксував ізолентою. Коли з цим було покінчено визволив їй дзьоб.
Стефа спробувала вкусити мене знову.
Тихо-тихо, сказав я. Я ж допомогти хочу. Але тебе ще годівля і пиття чекають.
В інтернеті знайшов дві поради: завітати до рибацького магазину та аптеки. В першому прикупив хробаків і личинок, у другій пінцет та шприц. Повернувшись додому, почав годувати пацієнтку.
Дзьоб розтискав силоміць, пхав їжу, воду вливав через шприц. Ворона брикалась, каркала і випльовувала, я бурчав, але не здавався.
Зрештою, втомилися обоє. Стефа, наївшись і намучившись, зморена болем і боротьбою, нарешті притихла. Я сам ліг спати.
Зранку все повторилось: годування, крик, опір. І раптом я помітив зовні, на моєму підвіконні, сидить великий чорний ворон і пильно спостерігає.
Сам не знаю чому, але я відкрив вікно.
Мабуть, ти чоловік Стефи? Заходь. Дивись сам. Я ж насправді хочу допомогти.
Ворон схилив голову, оглянув Стефу одним оком, обережно увійшов.
Стефа тихо посвистіла. Ворон розправив крила і голосно закаркав.
Та чого ти, га? Я ж лікую і годую твою дружину, а ти ще й кричиш?! обурювався я.
Так ми й перекрикувались хвилин тридцять я і птах. Поки ворон не захрип, а я не втомився остаточно.
Тоді я просто підсунув йому дві коробочки з хробаками і личинками. Без зайвих слів.
Ворон уважно оглянув ласощі, потім почав їсти.
О, так. Слухай, частуйся. Я ж ніби і для тебе купував.
Наситившись, ворон підійшов до Стефи і лагідно почав чистити їй пір’я.
Отакої розчулився я. Тепер зрозуміло. Не хвилюйся, Стефу я витягну. Тільки ти їй поясни, щоб не кусалася.
Вночі ворон полетів, вранці повернувся. Постукав дзьобом у скло, почекав, поки впущу, оглянув Стефу і спокійно поснідав.
Доброго ранку, посміхнувся я. Схоже, ми знаходимо спільну мову
Поки я годував Стефу, її чоловік невідривно спостерігав.
І тут мене пронизало
Боже вхопився за голову. Вона ж чекає! Я не подзвонив, не замовив столик
Я хутко набрав номер.
Даруйте, це все через несподівану подію почав пояснювати, як допомагав вороні.
То для вас якась там ворона важливіша за зустріч зі мною?! обірвала мене жінка.
Та ні, ви не так зрозуміли Просто так склалося
Ну і живіть зі своєю вороною! і поклала слухавку.
Ось і все, видихнув я, звертаючись до ворона. Побачення скасоване ще й не розпочавшись.
І тут ворон раптом шугнув на стіл. Розправив крила, важливо пройшовся туди-сюди.
Я невільно посміхнувся:
Не знаю, чи щось ти із моїх слів зрозумів, але відчувається підтримка. Мабуть, ти натякаєш: не здавайся, тримайся!
В цей момент пролунав дзвінок у двері. На порозі сусідка з пятого поверху, лагідна пані Оксана, що завжди приязно віталась у ліфті.
Вибачте, трохи знітилась вона. У вас під вікном вже кілька днів кружляє зграя воронов. Все гаразд?
Це непросто пояснити Заходьте самі побачите.
Вона увійшла, і її здивування не мало меж.
Оце так Ви рятуєте ворону?
Стефа, уточнив я.
А ворон Богдан, засміялась сусідка.
Її сміх був як срібний дзвіночок і я раптом усвідомив, як давно не чув нічого приємнішого. Я дивився на неї і подумав: та хай йому грець із тим не здійсненим побаченням.
Богдан ще раз гордо пройшовся столом, і Оксана знову розсміялася.
Далі все пішло легше. Богдан явно симпатизував гості варто їй зявитись, як він починав пурхати біля неї. Вона всміхалася і навіть червоніла.
Стефа зрозуміла, що її хочуть врятувати, і почала їсти сама. Відновлення пішло значно швидше. Я дав Оксані запасний ключ, і коли мене не було вона приходила доглядати за птахом.
Оксана все більше мені подобалась. Я вже надумав запросити її на справжнє побачення, коли сталося ще дещо.
Пізно ввечері, після зміни, я йшов додому. День був особливий: я на обіді купив для Оксани невеликий подарунок срібний ланцюжок з маленьким червоним сердечком.
Йшов, усміхаючись, уявляв, як вручатиму. Та раптом з темряви поруч із будинком вийшли двоє.
Гони гаманець, телефон і годинник! сказав один і показав ніж. І куртку теж!
Я аж зреагувати не встиг.
Зверху як чорна хмара налетіла зграя. Крики, зойки, дзьоби як молоти. Зграя воронов атакувала нападників.
Я щодуху помчав додому, а наступного ранку
На порозі стояла зблідла Оксана, тряслися руки.
Боже мій, прошепотіла вона, пригортаючись до мене. Ти цілий! Я так хвилювалась
Що сталося? я обійняв її.
Вночі зграя воронов напала на двох грабіжників. Їх мало не заклювали. Зараз у лікарні
Я всміхнувся і раптом згадав:
А я тобі подарунок приніс.
Та навіщо засоромилась вона.
Та коли я показав ланцюжок з сердечком, вона засвітилася у посмішці й поцілувала в щоку.
Красиво, дякую, сказала вона і простягнула руку
Ох, вже ці “але”!
Чорною блискавкою пролетів Богдан і вихопив блискучий подарунок з моїх рук. Приземлився поряд зі Стефою і поклав здобич їй.
Ми з Оксаною розреготались.
Куплю новий, пообіцяв я.
Богдан гордо розправив крила і видал тріумфальне «Крааа!» Стефа обережно взяла ланцюжок і сховала у свою коробку.
А я з Оксаною стояли в обіймах на порозі, цілуючись.
І, зрештою, яка різниця?
Бо ж це справа родиннаХтось із сусідів у вікні зааплодував і, майже водночас, дзвінко закаркала уся зграя на дворі. У цей вечір небо на Оболоні було особливим: у західному промінні блищали чорні крила, а у вікнах світилися оксамитові затишки людських життів. Я раптом відчув вдома, на четвертому поверсі звичайної багатоповерхівки, мене чекає не просто тиша, а цілісінький маленький всесвіт: радісний, шалено непередбачуваний, де людям деколи допомагають навіть ворони.
Вже за мить Оксана сміялася крізь сльози, а Богдан із Стефою вдячно схилили голови. Ми всі разом вийшли на балкон, і зграя відірвалася від гілок кільцею піднялася у повітря, кружляючи над нами. Схоже, вони святкували наші нові початки так, як святкують усе важливе на світі з небесною величчю і трошки вороним гумором.
Коли сонце хилилося за житловий масив, я стискав Оксаниною долоню свою. Поруч у коробці Стефа гралась з прикрасою, а Богдан вдивлявся у вечір. Ніби саме так і мало бути: чоловік і жінка, надійний друг із чорним пером і сила, що вплітається у життя з крилами у полумї заходу.
І, можливо, саме цієї миті, коли у світі такий самий вечір хтось згадує про недолюблений день чи згасле почуття, у когось на порозі обовязково зявиться надія. Або хоча б одна вірна ворона.
Я ще раз поглянув на Оксану і зрозумів, що все найкраще тільки починається.
