Ти цього не заслуговуєш
Мені здавалося, після розлучення вже не зможу більше нікому довіряти, Андрій крутив у пальцях порожню чашку з-під еспресо, і його голос тремтів так щиро, що Лада мимоволі подалася вперед. Знаєш, коли тебе зраджують, це наче втрачаєш частину себе. Вона завдала мені такої душевної рани Я думав, не витримаю.
Андрій довго і важко зітхав, розповідаючи про дружину, яка не цінувала його, про біль, що її не відпускав, про страх починати все заново. Кожне його слово лягало на серце Лади теплим камінчиком, і вона все частіше ловила себе на мріях: ось стане тією жінкою, яка поверне йому віру в любов. Вони разом вилікують його рани. Він зрозуміє, що справжнє щастя тільки з нею.
Про сина, Маркіяна, Андрій згадав на другому побаченні, між десертом і кавою
У мене є син, сім років. Живе з мамою, але щовихідних проводить зі мною. Так вирішив суд.
Це чудово! Лада посміхнулася. Діти це радість.
І вже уявила: спільні сніданки по суботах, прогулянки у парку, вечори вдома під український серіал. Маркіянові потрібна жіноча турбота, материнське тепло. Вона стане йому як друга мама не заміна, але людина рідна, близька
Точно не проти? Андрій поглянув на неї з ледь дивною посмішкою, яку Лада сприйняла за недовіру.
Я не всі, гордо відповіла вона.
…Перші вихідні з Маркіяном стали справжнім святом. Лада напекла млинців з чорницею саме їх Маркіян любив, так розказав Андрій. Терпляче пояснювала задачі з математики, прала футболку з тризубом, прасувала одяг до школи, і слідкувала, щоб о девятій він уже був у ліжку.
Відпочинь трошки, якось мовила вона Андрію, коли він розлігся на дивані з пультом у руці. Я все сама зроблю.
Андрій кивнув, як їй тоді здалося з подякою. Тепер вона знала: це був кивок господаря, який приймає належне.
…Місяці змінювалися роками. Лада працювала у логістичній компанії, виходила з дому о восьмій ранку, поверталася о сьомій вечора. Заробіток був непоганий за київськими цінами. На двох вистачало. Але їх було троє.
Знову на будівництві затримка, казав Андрій тихо, ніби трапилося стихійне лихо. Замовник підвів. Та скоро буде великий тендер, обіцяю.
Великий тендер маячив рік-півтора то ближче, то далі, а на ділі не було ні копійки. Зате рахунки приходили завжди: оренда, комунальні, інтернет, продукти, аліменти Марічці. Нові кросівки для Маркіяна, внески до школи. Лада платила мовчки. Економила, брала їжу з дому в контейнерах і ходила пішки навіть під дощем. На манікюр грошей не залишалося вже рік сама підпилювала нігті, згадуючи, як колись ходила до майстрині.
За три роки Андрій подарував їй квіти рівно тричі. Лада памятала кожен букет дешеві троянди з ятки біля станції метро Лукянівка, вже трохи зівялі, з позламуваними колючками. Мабуть, із знижкою
Перший коли перепросив, що накричав при Маркіянові. Другий після сварки з приводу її подруги, яка без попередження зайшла в гості. Третій коли не прийшов на її день народження, бо завис у приятелів. Просто забув.
Андрію, мені не треба дорогих подарунків… вона старалася говорити лагідно, добираючи слова. Але хочеться знати, що ти про мене думаєш. Хоч би листівку
Його обличчя миттєво спотворилося:
Тобі тільки гроші подавай? Тільки подарунки? А про кохання ти думаєш? Про те, що я пережив?!
Я не про це
Ти цього не заслуговуєш, кинув він ці слова їй, наче бруд. Після всього, що я для тебе роблю, ще й претензії
Лада замовкла. Вона завжди замовкала так простіше. Простіше жити, простіше дихати, простіше робити вигляд, що все гаразд.
А на зустрічі з друзями у Андрія гроші знаходилися з легкістю: паби з футболом, кафе у четвер, вечори біля грилю завжди весело, з бурштиновим пивом і запахом цигарок. Повертався веселий, не зважаючи, що Лада ще не спить.
Вона переконувала себе так має бути. Любов це жертва. Любов це терпіння. Він зміниться, точно зміниться! Треба просто ще трішки потерпіти, ще більше уваги, ще глибше кохати він же стільки зніс…
…Розмови про весілля стали схожі на мінне поле.
Ну й навіщо нам той штамп? Андрій відмахувався, як від набридливої мухи. Після тієї історії з Марічкою мені треба час.
Три роки, Андрію. Це ж багато
Ти тиснеш на мене! Ти завжди тиснеш! Він сердито йшов до іншої кімнати, і розмова згасала.
Лада над усе хотіла своїх дітей. Їй було двадцять вісім, і біологічний годинник цокав все гучніше. Але Андрій не збирався бути батьком вдруге у нього вже був син, цього досить, казав він.
…У ту суботу вона просто попросила один день.
Подруги кличуть у гості. Давно не бачились. Я ввечері повернуся.
Андрій подивився так, наче вона заявила про намір втекти на інший континент.
А Маркіян?
Ти ж батько. Проведи день із сином.
Значить, кидаєш нас? У суботу? Мені ж потрібно відпочити!
Лада моргнула раз і ще. За три роки вона жодного разу не залишила їх удвох. Кожного разу готувала, прала, допомагала з уроками, прибирала і все паралельно з повноцінною роботою.
Я просто хочу побачити подруг Ну це ж твій син, Андрію. Чи ти не можеш з ним один день побути без мене?
Ти повинна любити мою дитину, як мене! раптово вибухнув Андрій. Живеш у моїй квартирі, їси мою їжу, а тепер ще й показуєш характер?!
Його квартира. Його їжа. Оренду платила Лада. Продукти купувала також вона зі своєї зарплати. Три роки вона забезпечувала чоловіка, який кричав на неї, коли вона просила день для себе.
Вона дивилася на Андрія його перекошене обличчя, виступаючу жилу на скроні, стиснуті кулаки і вперше бачила його справжнім. Не жертву обставин. Не душу, яку треба рятувати. А зрілого чоловіка, що навчився вправно користуватись чужою добротою.
Лада для нього була не коханою, не майбутньою дружиною. Фінансовим донором і безкоштовною служницею. Ось і все.
Коли Андрій відвів Маркіяна до Марічки, Лада взяла дорожню сумку. Руки діяли впевнено, твердо без тремтіння чи вагань. Документи. Телефон. Зарядка. Пару футболок. Джинси. Решту вона купить потім. Решта вже не важлива.
Записку вона не залишила. Який сенс щось пояснювати тому, хто ніколи тебе не цінував?
Двері за нею зачинилися тихо, без зайвої драми
Телефон запищав менш ніж за годину. Спочатку один дзвінок, потім другий, а далі посипалося непроглядний потік обурення, від якого гудів телефон.
Ладо, ти де?! Що ти собі дозволяєш?! Я приходжу додому, а тебе немає! Де вечеря? Я маю голодний сидіти? Що це за неподобство?
Вона слухала його голос злий, настирливий, обурений і дивувалася: навіть зараз, коли вона пішла, Андрій думав лише про себе. Про свої незручності. Про те, хто приготує йому вечерю.
Жодного «пробач». Жодного «як ти?». Лише одне «як ти смієш».
Лада заблокувала його номер. Заблокувала в месенджерах. Видалила зі всіх соцмереж. Усюди, де він міг її знайти, стіна.
Три роки. Три роки вона жила з людиною, котра її не любила. Який використовував її доброту й самопожертву без залишку. Який переконав її, що жертвувати собою це і є любов.
Але любов це не приниження. Не перетворення живої людини на обслугу.
Лада крокувала вечірнім Києвом і вперше за довгий час відчула, як легко дихати. Вона пообіцяла собі: ніколи більше не плутати любов із самовіддачею. Не рятувати тих, хто прагне лише співчуття.
І відтепер завжди обирати себе. Завжди Бо найдорожче в житті це повага до себе.
