Ти ж його не любиш, а в нас було все прекрасно, може, попробуємо відновити все спочатку, як гадаєш?
Розлучилися ми три роки тому мирно, без драми, навіть на заяві до суду вказали щось на кшталт «характер не співпав». Дочка наша, Марічка, довго думала, що це просто чергова сварка, татко у відрядженні.
У вихідні вони з татом веселилися: ходили на прогулянки, ввечері разом вечеряли, потім Богдан ішов додому, а Марічка ще довго махала йому у віконце та наглядала, чи точно татко не заблукає.
Тиждень тому Марічці виповнилося шість. За останній рік вони з Богданом зустрічалися не так вже й часто. Причин було дві. Богдан познайомився з жінкою і вже не міг посвячувати Марічці усі вихідні, а я теж мала нове знайомство. З Олексієм ми зустрілися випадково на екскурсії до Дніпровських порогів. Я з Марічкою забарилися, а Олексій якось відбився від групи, розглядав річку, аж поки всі не згадали, що він взагалі з нами. Ми догнали екскурсовода, завели розмову, гучно обмінялися телефонами і вирушили далі.
У порівнянні з Богданом, Олексій мовчазний, але дуже надійний хлопець. Олексій ніколи не забував домовленостей, навіть запізнення для нього це щось із розряду міфів. Якщо пообіцяв значить, забийте зробить. З Богданом через це й були постійні терки. Тож, може, тому і розлучились
І Богдан, і Олексій мали бути на святі Марічки. Я хвилювалася, чесно, як вони поведуть себе, чи не буде конкуренції, чи не почнуть мірятися харизмою. Марічка звісно ж чекала на татка, хоча з Олексієм спілкувалась дуже по-дорослому дружньо і відкрито.
Гості прийшли без запізнень, тільки мій колишній, Богдан, дотелепався останнім. Марічка просила всіх почекати тата, поки я рятувала ситуацію нескінченними байками й пересипала невеличкими чутками про сусідів.
І тут нарешті татко! З величезною коробкою подарунків і букетом, який міг би затулити цілу Марічку! Я трохи розгубилась, але Олексій представився, а Богдан, наче й не було трьох років перерви, миттю повернув роль господаря; почав садити гостей, направляти тарілки, й почуватись суто по-домашньому.
Марічка ні на крок від тата, а Олексій був явно трохи зажатий, хоч я старалася підтримувати його увагою.
Однак через якийсь час Олексій вибачився, послався на термінову роботу й тихо зник.
Тільки-но він пішов, як Богдан розійшовся зовсім. Пішли ми в кухню по торт, я його попрохала трохи заспокоїтись, а тоді він каже:
Ти ж його не любиш, а нам з тобою було добре, може, спробуймо все заново?
Я трохи розгубилася, але…
Ні, Богданчику, не хочу. У нас, окрім Марічки, нічого вже й не лишилося. Ти чудовий тато, і я щаслива, що Марічка на тебе чекає, але сама ні, особливо після твоєї нової романтики.
Але то таке, тілесне, а не для душі, ну не житиму ж я з нею все життя
Тим паче варто шукати ту, з ким справжній звязок, а не випадкові побачення
Гості почали розходитися. Богдан покидав останнім, допоміг мені на кухні, помив посуд, вклав Марічку спати і все сподівався, що я попрошу його залишитися. Коли зрозумів, що цього не буде, не зіпсував свято подякував, чмокнув у щічку й пішов.
Я зателефонувала Олексію: “Може завтра на пікнік? Втрьох!” Олексій зрадів, як дитина, сказав, що всі плани перенесе і приїде по нас з Марічкою о девятій.
Рівно о девятій ранку дзвінок у двері, а Марічка аж вибухає: «Ура! Свято триває!». Ми так втрьох чудово провели день на природі. Повернулися додому, я питаю донечку:
Марічка, ти не проти, якщо Олексій житиме з нами?
Дівчинка задумалася і серйозно каже:
Та ти ж постійно на нього чекаєш А так він буде поруч щодня!
