Оксана вирівняла перед дзеркалом сукню на стегнах, провела по губам рожевою помадою, потім підкрутила пружинистий локон. Відійшла на крок назад і оглянула себе прискіпливим поглядом. «Гарна!» — задоволено посміхнулася до свого відображення.
У дверях прихожої з’явився чоловік, притулився плечем до косяка.
— Ого! І куди це ти так причепурилася?
— На роботу. Ревнуєш, чи що? — Оксана розкрила і без того великі, гарно підведені очі.
— Звісно, ревную. Може, підвезу тебе на машині? В маршрутці всі мнуться, — запропонував Дмитро.
— Сиди вдома. Куди ти з гіпсом? — Оксана застебнула блискуче стегане зимову куртку, поправила шарф, піднявши його аж до підборіддя.
— Пішла. — Але біля дверей зупинилася. — Так, зовсім забула. Затримаюсь. Ганна виходить заміж. Буде щось на кшталт дівич-вечора. Посидимо трохи в кафе. Не хвилюйся.
— Почекай, може, все ж під’їхати по тебе? — Дмитро відірвав плече від косяка.
— Не треба. — Оксана витягнула губи, послала повітряний поцілунок і вийшла з квартири.
Дмитро підійшов до вікна і чекав, коли внизу з’явиться Оксана.
— Скільки можна казати, щоб здала на права. Зараз би їхала на роботу в машині, а не товклася в забитій маршрутці, — промовив він уголос, дивлячись на Оксану, що поспішала через двір, наче вона могла це почути.
У кафе грала музика. За зібраними столиками сиділи шість жінок, пили коктейлі і наперебій розповідали про кумедні випадки зі своїх весіль, голосно і заразительно сміялися. Раптом підійшов офіціант з підносом і поставив перед Оксаною пляшку дорогого вина.
— Це вам передав чоловік за сусіднім столиком. Відкрити? — офіціант ввічливо нахилився.
Оксана повернула голову і подивилася на щедрого чоловіка. Він кивнув їй і посміхнувся. Серце раптом пропустило удар і застукало в ритмі музики. Обличчя спалахнуло жаром, а посмішка зникла з її губ, ніби сніг з гірської вершини — швидко і безповоротно.
Вона впізнала його. Хіба можна забути? Андрій був найкрасивішим хлопцем в університеті, вчився на старшому курсі. Дівчата за ним ходили юрбою. Перед літньою сесією вона не здала залік. Сиділа на широких чавунних сходах між поверхами і плакала. Перший іспит вже через два дні, а без позначки в заліковці до сесії не допустили б.
— Чого плачеш? Звалила іспит?
Оксана підняла голову і побачила поруч Андрія. Він заговорив із нею! А вона сидить на сходах з розмазаною тушшю й червоним носом.
— Залік не здала, — відповіла вона, витираючи сльози.
— Що за проблема. Ти тільки туш розмазала.
Оксана аж скрикнула і почала шукати в сумочці дзеркальце. Андрій простягнув їй хустинку.
— Дурна, треба було ревіти перед викладачем. Думав, усі дівчата вміють умовляти і давити на жалость. Біжи до нього, поки не пішІ коли вона подивилася у вічі Дмитру, зрозуміла, що саме в цій простій, звичайній миті її щастя було поруч увесь цей час.
