ТИ МОЄ ЩАСТЯ?
Чесно кажучи, виходити заміж я не планував. І якби не наполегливі залицяння мого майбутнього чоловіка, досі би залишався вільним птахом. Богдан, як шалений метелик, крутився біля мене, не зводив очей, намагався у всьому догодувати, дбав про мене, як про найцінніше… Одним словом, поступився. Одружилися ми без гучних святкувань.
Богдан дуже швидко став для мене домашнім, близьким, рідним. З ним було затишно і просто. Наче улюблені капці.
Через рік в нас народився син Святослав. У чоловіка була робота в іншому місті. Додому Богдан приїздив раз на тиждень. І завжди привозив нам зі Святом щось смачненьке, якісь гостинці. Якось, після чергової поїздки, я, як завжди, зібрався прати його речі. Перевірка кишень стала для мене звичкою. Тому що якось я виправ водійське посвідчення разом з джинсами…
Відтоді перед кожним пранням уважно промацую всі кишеньки. Цього разу з брюк випав складений аркушик. Розгорнув, читаю. Це був довгий список шкільних канцтоварів (справа була в серпні). Внизу написано дитячою рукою: «Тату, приїжджай скоріше».
Ось так мій чоловік «розважається» на стороні! Двоєженство!
Я не став влаштовувати сцени. Взяв сумку під паху, сина (Святику й трьох не виповнилось) за руку і пішов до мами. Надовго. Мама виділила нам з Святом кімнатку:
Живіть тут, поки не помиритеся.
В голові промайнула думка про помсту невдячному чоловікові. Згадав про однокласника Романа. От з ним-то і «закручу роман»! Роман ще зі школи постійно звертав на мене увагу. Дзвоню йому:
Привіт, Ромчику, ти ще не одружений?
О, Назаре, привіт! Яке це має значення одружений чи розлучений… Може, зустрінемось? оживився Роман.
Наш невеличкий роман тривав пів року. Богдан щомісяця приносив нашому синові аліменти. Передавав їх мамі і мовчки йшов.
Я знав, що чоловік живе з Катериною Яременко. У неї була дочка від першого шлюбу. Катя настояла, щоб донька кликала Богдана татом. Всі вони мешкали у квартирі мого чоловіка. Як тільки Катерина дізналася, що я пішов, вона з дочкою одразу приїхала з іншого міста до Богдана. Любила його майже до нестями в’язала йому теплі носки, варила ситні борщі, балувала пирогами. Про все це я дізнався пізніше. Все життя буду дорікати чоловіку тій Катерині Яременко. А тоді здавалось наш шлюб себе зжив, остаточно.
…Але під час зустрічі за горнятком кави (обговорювали розлучення), на нас із Богданом нахлинули приємні спогади. Богдан признався у великій любові, просив вибачення. Казав, що не знає, як позбутись навязливої Каті.
Мені стало дуже шкода його. Ми знову зійшлися. До речі, чоловік нічого не знав про Романа. Катерина з дочкою покинули місто назавжди.
…Минули сім років щасливого сімейного життя. А потім Богдан потрапив у автокатастрофу. Операції на нозі, реабілітація, ходив із тростиною. На все це пішло два роки. Всі процедури сильно виснажили чоловіка. Богдан почав багато пити. Став зовсім не схожим на себе. Замкнувся в собі. Болісно було на все це дивитися. Вмовляння не допомагали. Він знущався з себе й з нас із сином. Від допомоги вперто відмовлявся.
А от у мене на роботі зявився “жилетка для сліз” Павло. Він слухав мої розповіді в курилці, гуляв зі мною після роботи, підбадьорював. Павло був одружений, дружина чекала на другою дитину. Досі не можу збагнути, як ми опинилися в одному ліжку! Нісенітниця. Він нижчий за мене на голову, якийсь дрібний, зовсім не мій тип.
І тут все закрутилося! Павло водив мене на виставки, концерти, балети. А як тільки в нього народиться донька, Павло на певний час призупинить всі розваги, звільниться з роботи й перейде на іншу. Напевно, саме тоді він подумав: “геть з очей, геть з серця”? Я його не тримав, тож легко відпустив назад у родину. Він просто допоміг мені загоїти душевний біль, вторгатися в чуже кохання не збирався.
Мій чоловік продовжував пити.
…Через років пять випадково зустрінемось із Павлом, він всерйоз запропонує одружитись. Мені стане смішно.
Богдан на короткий термін візьме себе в руки, поїде на заробітки до Чехії. Я в цей час буду ідеальним чоловіком і турботливим батьком. Всі помисли лише про родину.
Богдан повернеться з-за кордону через пів року. Поремонтуємо квартиру, накупаємо побутової техніки. Чоловік, нарешті, відремонтує свою іномарку (стареньку Škoda). Живи і радій! Та ні: чоловік знову зірвався і почав пити. Почалося справжнє пекло. Богдана друзями приносили додому. Сам дійти не міг, хіба що доповзти… Часто вечорами бігав районом, шукав “тимчасово неадекватного” чоловіка, знаходив його сплячим на лавці, з вивернутими й порожніми кишенями, тягнув додому. Всяке було.
…Якось навесні стою зажурений на автобусній зупинці. Довкола щебечуть пташки, сонце лагідно світить, а мені байдуже. Чую хтось лагідно шепоче на вухо:
Може, я зможу допомогти вашій біді?
Обертаюсь. Ой лишенько! Такий пахучий, гарний чоловік переді мною! А мені вже 45! Невже стану ягідкою знову? Я розгубився, наче школяр. На щастя, приїхав автобус, я швидко вскочив подалі від небезпеки. Чоловік махав мені вслід рукою. Весь день думав тільки про нього. Трішки побрунькувався для порядку…
Але Єгор (так звали незнайомця), наче таран, невпинно атакував мою оборону. Щоранку чекав мене на тій же зупинці. Я вже спеціально не запізнювався, виглядав здаля, чи стоїть мій кавалер. Єгор, помітивши мене, усміхався, посилав повітряні поцілунки.
Якось приніс оберемок червоних тюльпанів. Я кажу:
Ну, куди мені з квітами на роботу? Одразу всі дівчата розкусять. Ще й ні в чому винний буду.
Єгор усміхнувся:
Ой, не подумав про такі “страшні” наслідки.
Вручив букет бабусі, яка уважно спостерігала за нами. Бабуся аж помолоділа! “Дякую, синку! Хай буде тобі коханка пристрасна!” Я почервонів. Добре, що не побажала молоду коханку я би крізь землю провалився!
Єгор усміхнувся, звернувся до мене:
А давайте, Надю, разом станемо винними! Не пошкодуєте!
Відверто пропозиція була заманливою та слушною. З Богданом у той період стосунків майже не було: він, немов деревяна колода, лежав, спянівши від горілки.
Єгор був непитущий, не курив, колишній спортсмен (йому було 57), захоплююча людина, розлучений. В ньому була магічна сила…
Я занурився в це пристрасне захоплення! Воно стало для мене виром. Три роки металася між домом і Єгором. Душа розривалася.
Спинитися не міг, та й не хотів. Але як тільки виникло бажання розлучитися сил не вистачало. Як у приказці: жене дівка парубка, а той не йде. Єгор заполонив мене повністю! Відомо якщо присмакується товар, розум ховається. Поруч із Єгором перехоплювало подих! Це було помутніння розуму. Але я розумів, що ця пристрасть ні до чого доброго не приведе, кохання до Єгора не виникло.
Повертаючись змореним додому, хотілося притиснутись до чоловіка. Хай і до пяного, неохайного, але рідного і чистого! Бо свій сухар все-таки ситніший за чужі пироги. Оце й була правда життя! Пристрасть то від “страждати”. Хотів я скоріше відстрадати Єгором, перехворіти, нарешті повернутись у сімю, а не розмінюватися на короткочасні втіхи. Це мої логічні висновки. А тіло тягнуло у солодку прірву. Ще був у полоні всепоглинаючої пристрасті. Спинитися не міг.
Мій син все знав про Єгора. Якось побачив нас у ресторані, коли прийшов із дівчиною. Довелося познайомити Єгора зі Святославом. Вони потисли один одному руку, привіталися. Ввечері син дивився на мене допитливо. Чекав пояснення. Я віджартувався: мовляв, колега запросив обговорити новий проект. “Ну, звісно, в ресторані,” розуміюче кивнув син. Святик не засуджував. Просив не розлучатися з татом. Все йшло до цього. Казав: “Не поспішай, може, наш тато одумається.”
Почувався я заблуканою вівцею, яка відбилася від стада. Розлучена товаришка наполегливо радить: “Кинь ти до біса тих коханців і заспокойся!” Прислухався, адже у неї третій чоловік, досвід неабиякий. Повторю всі ці висновки були логічні. Зупинитись зміг тільки тоді, коли Єгор пробував підняти на мене руку.
Оце була крайня межа. Товаришка казала:
Море спокійне, поки стоїш на березі…
Пелена з очей спала. Світ повернув яскраві барви! Три роки метань! Фух! Вільний! Нарешті спокій!
Єгор ще довго буде мене переслідувати: чекати де тільки зможе, благати публічно про пробачення… Я залишуся непохитним! Друзі поцілують і подарують кухоль із написом “Ти правильний!”
Щодо Богдана, він все знав про мої пригоди. Єгор телефонував і переказував. Коханець був переконаний, що я піду з родини. Богдан признався:
Коли слухав співи твого кавалера, хотів тихо зникнути… Зрештою, сам у всьому винний! Сам! Пропив дружину. Обміняв на горілку. Дурень. Що могло тобі заперечити?
…З того часу минуло десять років. В нас із Богданом вже двоє онучок. Сидимо якось за столом, пємо каву. Я дивлюсь у вікно. Богдан ніжно бере мене за руку:
Надю, не дивися по сторонах. Я твоє щастя! Віриш?
Авжеж вірю, мій єдиний…
