Ти нам не родич сказала свекруха і переклала мясо з тарілки невістки назад у каструлю.
Марія завмерла біля плити, тримаючи порожню тарілку. На дні лишилися сліди соусу від гуляшу, який Надія Іванівна щойно зварила. Шматки мяса зникли в каструлі один за одним, ніби вона їх перераховувала.
Що? перепитала Марія, не вірячи вухам.
Що незрозумілого? Надія Іванівна витерла руки об фартух. Ми тебе в родину не кликали. Сама навязалася.
У кухні стало так тихо, що чути було, як суп на плиті булькотить. Марія поставила тарілку на стіл і відкинула пасмо волосся. Руки дрижали.
Надіє Іванівно, як так? Ми ж із Олегом пять років у шлюбі! У нас донька
І що з того? перебила свекруха. Оксана наша кровиночка, це так. А ти так і лишишся чужою.
Двері відчинилися, і зайшов Олег. Скуйовджене волосся, розстібнута сорочка видно, дрімав після зміни.
Що тут коїться? оглянув він жінку й матір. Чого сваритесь?
Ми не сваримось, спокійно відповіла Надія Іванівна. Просто пояснюю твоїй дружині, як у нас у хаті прийнято.
Олег насупився й подивився на Марію. Та стояла бліда, стиснувши губи.
Мамо, що ти сказала?
Правду. Що мясо не для всіх. Родина велика, а шматків мало.
Марія відчула, як у горлі збирається ком. Ось і все. Пять років вона думала, що стала рідною. Пять років намагалася догодити свекрусі, терпіла її здирки, сподівалася, що з часом стане легше.
Олеже, я поїду до мами, тихо сказала вона.
Яка ще мама? обурилася Надія Іванівна. Твій дім тут! Чи думаєш, що можеш тікати, коли забагнеться?
Мамо, годі, Олег зробив крок до Марії. Що трапилось?
Марія мовчала. Як пояснити, що його мати щойно дала їй зрозуміти вона тут аутсайдер? Що навіть тарілка їжі вже надто?
Я заберу Оксану, сказала вона. Поживемо у мами кілька днів.
Навіщо? здивувалася свекруха. Я тут, нащо дитину возити?
Бабуся вважає, що її мати не родич, відповіла Марія. Може, і онуці краще десь інде.
Вона вийшла з кухні. Олег схопив її за руку.
Марічко, стій! Розкажи нормально.
Марія обернулась. Чоловік дивився з подивом, а свекруха біля плити вдавала, що помішує юшку.
Запитай у мами, сказала Марія. Вона тобі краще пояснить.
У кімнаті трирічна Оксана гралася ляльками. Побачивши маму, дівчинка підбігла.
Мам! Дивись, я Машку году!
Молодець, рибко, Марія присіла й обняла її. Ти голодна?
Так! Бабуся казала, сьогодні гуляш!
Буде, сонечко. Тільки ми поїдемо їсти до бабусі Люби.
До твоєї мами? Оксана захлопала в долоні. Ура! А тато поїде?
Ні, тато залишиться.
Марія почала збирати речі. Плаття, шкарпетки, іграшки усе, що треба на кілька днів. У кімнату зайшов Олег.
Марічко, ну що за дитячі витівки? Через якісь дурниці тікати?
Дурниці? Марія випросталась. Твоя мати сказала, що я чужа! Забрала в мене їжу! Це дурниці?
Та мало що вона сказала! Ти ж знаєш, вона гаряча. Завтра забуде.
А я не забуду, Олеже! Це ж не вперше.
Та годі! Мати просто втомилась. На роботі напруга, ось і зірвалась.
Марія гірко усміхнулася.
Втомилась. Пять років втомлюється? І весь час на мені?
Ну, не звертай уваги!
Не звертати, коли мене в моїй же хаті чужою називають? Олеже, ти сам чуєш, що несеш?
Олег потер потилицю.
Марічко, ну куди ти подінешся? У нас же дитина.
Саме тому й їду. Не хочу, щоб Оксана чула, як мене принижують!
Хто тебе принижує? Мати висловила думку.
Думку? Марія зупинилася. Ві
