Ти не дружина, а прислуга. І дітей у тебе немає!
Мамо, Оксано залишиться тут. Ми зараз ремонтуємо квартиру, жити там просто неможливо. Тут є вільна кімната, чому вона повинна мучитись там у пилюці? впевнено сказав чоловік Оксани, Сергій.
Його, здається, це не бентежило чого не скажеш про Оксану та свекруху. Свекруха не переносила невістку.
Мені треба працювати, я не можу тут залишатися, тихо прошепотіла Оксана.
Оксана працювала дистанційно і потребувала тиші й спокою. Сергій цілими днями був на роботі, і під одним дахом із свекрухою сидіти було нелегко. Оксана вже звикла бути вдома сама, щоб ніхто не заважав.
Вона подивилася на свекруху і не знаходила слів. Та й не дуже прагнула бути в цьому домі, проте вибору не було. Всі сіли за стіл і почали вечерю.
Оксано, передай, будь ласка, свій фірмовий салат, сказав Сергій.
Сергію, не їж цю хімію. Я тобі справжній приготувала, куди корисніше, бурчала свекруха.
Обличчя Оксани змінилось. Сергій був алергіком на помідори невже свекруха забула? Коли Сергій був малим, вона не зважала на це, казала, що не треба бігати до лікарів: “Дам пігулку і пройде”.
У нього алергія, навіщо ти додала помідори до салату? обурилась Оксана.
Не вигадуй, там лише один помідор, нічого не трапиться, відмахнулась свекруха.
Він захворіє!
Оксано, заспокойся. Я його рідна мати, краще знаю, що йому потрібно.
Я його дружина. Я про нього піклуюсь.
Ти не дружина, а просто прислуга. Дітей немає от коли будуть, тоді поговоримо.
Оксана різко встала і вибігла у спальню. Свекруха завжди знала, куди вдарити найболючіше. Сергій поспішив заспокоїти Оксану.
Сергію, вибач. Я краще піду до батьків. Або в офіс. Не буду жити з твоєю мамою.
Дай мені з нею поговорити. Вона зупиниться!
Ні, ми це вже проходили сотні разів. Ми не зможемо жити разом в одному домі.
Довелось орендувати квартиру на якийсь час інакше був би ще один сімейний скандал. Свекруха, звісно, обурювалась, але вибору у неї не було. А Оксана не могла натішитись, що має такого уважного і підтримуючого чоловіка.
(В Києві, валюта гривні)Коли вони знову лишилися вдвох в новій, ще пустій квартирі, Оксана почула справжню тишу. Вона влаштовувала ноутбук, готувала чай і вперше за довгий час відчула себе вдома.
Сергій підійшов і обійняв її, мовчки, але тепло. На його обличчі була вдячність за терпіння і за те, що вона боролася не тільки за себе за них обох.
Знаєш, тихо сказав він, ми ще зробимо тут багато салатів. І, може, колись тут забігають наші діти.
Оксана усміхнулася. Стало легко, як після грози. Вона розуміла: іноді достатньо одного чесного рішення, щоб змінити все. І навіть у чужому місті та чужих стінах можна знайти своє щастя, якщо поруч той, хто тебе справді тримає за руку.
