Я тобі не дружина: ми ж не були в ЗАГСі, так?
Яка я тобі дружина? Ми що, до ЗАГСу ходили? Штамп у паспорті ставили? Обручку на пальці носила?
Оксана опустила очі. Вона мріяла про все це, але роки пройшли, а життя йшло своєю чергою без офіційних обітниць.
Ні! Ні! І ще раз ні! гримнув Олег. Ти мені ніхто! Звідки тобі в голову влізло називати себе дружиною?
Олежечку, поговори зі мною! благала вона, торкаючись його руки.
А тобі є що додати? він відсунувся. Ти й так зайвого сказала!
Та я ж нічого пробурчала Оксана.
Зарубай собі на носі: мовчання золото! Особливо для тебе! демонстративно повернувся до вікна.
Годі надуватися, коханий! вона наблизилася.
Краще б язика за зубами тримала! Олег розвів руками. Звідки у вас, жінок, такий талант однією фразою все зруйнувати? У школах вас вчать, як чоловіків до могили доводити?
Оксана зрозуміла він образився через ранкову сварку: Олег розбив дві чашки свою та її.
Ну як так можна? палкувала вона. У людей руки як руки, а в тебе деревяні! Свою розтрощив ну добре, навіщо мою чіпав? Спеціально, щоб улюблених не залишилось?
Звичайна побутова перепалка. Таке пропускають крізь пальці. Але Олег, насуплений, пішов на роботу, а повернувшись, увечері мовчав, як риба. Ігнорував, не прийшов до вечері, хоча вона кликала тричі. Час миритися.
Та годі тобі, купимо нові чашки у «Росі» у суботу! А руки ну, потренуєшся!
Які ще чашки?! Олег блиснув очима. Ти взагалі розумієш, що наробила своєю балаканиною?
Я можу вибачитися зніяковіла Оксана. Не сердься!
Вибачитися? він зареготав істерично. Якби твої слова можна було стерти «пробач», я б зараз був на сьомому небі! А так ти мене просто добила!
Господи, та що я таке сказала? їй нарешті дійшло: справа не у посуді.
А хто сьогодні заявив моїй начальниці, що вона говорить із дружиною Олега?! він трясся від люті.
Ти в душі був, телефон дзвонив забубоніла вона. Я відповіла, сказала зачекати. Вона запитала, хто я. Ну, назвалася дружиною. А коли передала слухавку вона вже повісила. Що тут страшного?
Ти ще питаєш?! Олег почервонів, жилка на скроні затріпотіла. Яка ти мені дружина? Ми в ЗАГС ходили? Штамп ставили? Обручку надівали?
Оксана ковтнула. Вона мріяла про це, але
Ні! Ні! І ні! верещав він. Ти ніхто! За яким правом ти себе дружиною уявила?
***
І довго цей цирк триватиме? усміхнулася Надія Степанівна.
Мам Оксана наморщила чоло. Зараз інші часи. Тобі мене судити? Після тата сама з ким тільки не крутила!
Не бреши на матір! та зберегла усмішку. У мої роки плітки не чіпляються. А ти молода подумай про майбутнє!
Мамо, пятьдесят пять не вік! Тебе ще й заміж можуть забрати!
Знайдеться порядний чоловік чому б і ні? поправила сиві пасма. Поки сурогатами обходжуся.
Ну ти й даєш! фукнула Оксана.
Тоді мати стала серйозною:
Оксанко, я розумію: зараз багато хто так живе, дітей народжує. Але юридично це цивільний шлюб. Жодних гарантій!
Якщо є кохання, гарантії не потрібні.
Кохання піде залишиться порожнеча. А офіційний чоловік хоч аліменти, хоч частку у майні. А так навіть через суд нічого не вибєш!
У нас із Олегом все добре! Шість років разом. Нащо штамп? Зарплати однакові.
Не переконливо! погрозила пальцем. Хоч натяками підводи його! Називай «чоловічком», жартуй про «дружиноньку». Нехай звикає. Потім під вінець!
А раптом злякається? похитала головою Оксана. Щастя крихке не випробовуй долю!
Твоє життя, зітхнула Надія Степанівна. Але памятай: відповідальність ознака дорослості. А у вас суцільна дурниця.
***
Поради матері засіли в голові. Шлюб страховка для жінки. Подруга Марічка тепер



