*Записи щоденника*
Сьогодні був жахливий день. Знову.
— Ганно Василівно, ви не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні! — голос Дмитра тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Львова, але папка ніби розчинилася в повітрі.
— О, була якась папка, — недбало кинула Ганна Василівна. — Пошарпана, у плямах, ну я її й викинула.
Дмитро завмер, наче його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він пропрацював два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Передрукувати можна, але підписи? Де він їх візьме о десятій вечора?
— Та як ви могли?! — прошипів він, стискаючи кулаки. — Це був найважливіший звіт! Майже нова папка, кілька подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидай свої папери! — фуркнула теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Оце мені, діловий! Якщо вона тобі так дорога була, прибрав би до себе у кімнату, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, а не на підлозі! — Дмитро відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Ганна Василівна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то старий блокнот. Але сьогодні вона перетнула всі межі.
— Це мій дім, я тут господиня! — оголосила теща, гордо піднявши підборіддя. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Дмитро стиснув кулаки, мовчазно рахуючи до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, будинок належав Ганні Василівні. Саме вона наполягла, щоб її донька, Оксана, і Дмитро жили з нею. «Нащо витрачати гроші на оренду, коли в мене місця повно?» — твердила вона.
Спочатку це здавалося розумним. Дмитро стрімко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі з ранку до ночі. Оксана чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готування, прибирання? Про це не могло бути і мови. Ганна Василівна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Ярослав, Дмитро заговорив про переїзд. Нехай і орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Оксана обурилася: «Нащо? Мама все робить, за Яриком дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де вона могла вранці блукати магазинами, вдень — у салоні краси, а ввечері годину пограти з сином. Господинею ставати вона не поспішала.
Дмитро поступився, але миритися з цим вічно не збирався. Таємно він вкладав гроші у будівництво будинку на околиці міста. Оксана нічого не знала — він передбачав її протести, відмовки, лише б залишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Роздумуючи про це, Дмитро накинув куртку і вийшов до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Хай навіть доведеться ритися, але шанс був. Пакет мав бути зверху — його викинули нещодавно.
Удача посміхнулася: папка знайшлася, документи цілі, навіть не пом’ялися. Дмитро, полегшено зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу холодний погляд. Він пройшов до Оксани. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено сказав Дмитро, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, мушу вислуховувати її причіпки? Вона самостверджується за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — збентежилася Оксана. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився тут жити, лише поки тобі була потрібна допомога, — різко відповів Дмитро. — Тепер ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Яриком! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Дмитро саркастично підняв брову. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Ярикові нема й року, що він розуміє? — заплющила очі Оксана. — Ти перебільшуєш.
— Перебільшую?! — вибухнув Дмитро. — Ти думаєш, година перед сном — це материнство? Ганна Василівна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає його переодягнути, то нагодувати!
— Ніби ти так прагнеш його виховувати! — огризнулася Оксана. — Виходиш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Дмитро. — Мене підвищили, тепер у мене чіткий графік без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси їздити незручно.
— Це не причина переїжджати! У тебе ж авто! — обурилася Оксана. — Куди ти зібрався? На орендовану квартиру?
— У нас свій дім, — спокійно— Прости, — прошептала Оксана після довгого мовчання, — але я вже записала Ярика до садочка біля маминого будинку, і він так звик до цього місця.
