Багато років тому, коли я ще працювала акушеркою, сталися зі мною різні події радісні і болючі. Медперсонал в наших лікарнях рідко втручається у родинні справи породіль, але одного разу я мусила це зробити, щоб допомогти молодій студентці, яка щойно народила прекрасну донечку і одразу ж хотіла її віддати.
Дівчина була на імя Даринка рідкісне українське імя, як і сама її історія. Прийшла вона до лікарні, тиха і замкнена, пропустила всі девять місяців без жодного огляду у лікаря. Я питала про причину такої поведінки, але Даринка мовчала, а перед пологами не було часу на довгі розмови.
Пологи пройшли ідеально, хоч Даринка ніколи не відвідувала курсів підготовки до материнства. Вона терпляче слухала мої вказівки, тихо стогнала, не піднімала голосу, і все відбулося без ускладнень. Коли я взяла на руки її дівчинку, що голосно кричала на весь зал та сповіщала про своє народження, Даринка заплакала сльозами водночас болю і радості. Я сказала їй, що донечка здорова, і варто радіти, маючи таку чудову дитину.
Втім, вже у палаті Даринка наполегливо попросила повідомити соціальні служби вона твердо вирішила віддати доньку на всиновлення. Ми з колегами намагалися переконати її, просили почекати, не квапитись із рішенням. Даринка відмовлялася навіть прикласти дитину до грудей, просила залишити їх на самоті.
Але донечка, незважаючи на всі спроби годувати її штучною сумішшю, відмовлялась їсти, тільки з хвилюванням розкривала рот при запаху маминого молока, тягнулася головою у пошуках грудей, яких їй так бракувало
Дівчинка почала втрачати вагу, і ось, на наступному чергуванні я зважилась знову завезти її до матері, хоча всі мене відмовляли. Я пояснила Даринці, що її поведінка небезпечна для здоровя доньки, і наполягла, щоб вона дала їй молоко. Коли Даринка взяла донечку на руки і приклала до грудей, дитя стало енергійно смоктати молоко я, пославшись на нагальні справи, залишила їх удвох.
Коли повернулася через пів години, побачила, що вони заснули разом, а мама ніжно обіймала свою малу. За деякий час Даринка із дитиною прийшла до мене, сіла біля мого столу і довго мовчала, а потім довірливо почала розповідати свою історію.
Виявилося, що батьком дівчинки був відомий у нашому місті бізнесмен одружений, і, зрозуміло, не зрадів новині про вагітність Даринки. Пропонував їй позбутися дитини, але Даринка твердо вирішила народити. Коли бізнесмен дізнався про її рішення, розповів усе дружині, а та, переживши сімейну драму, почала тиснути на Даринку з вимогою віддати дитину. Не допомогли ані гроші, ані погрози: потім бізнесмен надовго зник з міста, а його дружина шукала можливості всиновлення для новонародженої.
На завершення Даринка подивилася мені в очі й несміливо мовила:
Хочу забрати доню з собою, але не знаю, як ми будемо жити в гуртожитку, без грошей
Я похвалила її за мужність і спробувала підбадьорити. Наш головний лікар мав добрі звязки у місті, швидко звязався з батьком дівчинки й запропонував зустріч. На диво, бізнесмен не уникав розмови й прийшов того ж дня ми обговорили всі питання про подальше життя Даринки і її донечки. Всі були здивовані його порядністю.
Після виписки Даринка орендувала квартиру, за яку батько дитини заплатив на рік наперед понад пятдесят тисяч гривень. Він дав їй ще чималу суму, щоб перший час вона і її доня ні в чому не мали потреби, і пообіцяв піклуватись про дочку й надалі. Можливо, у батька прокинулося сумління, і він усвідомив власну відповідальність. Не знаю, як склалося життя Даринки та її дитини, але щиро вірю, що вони знайшли свою родинну щастя і виростили гідну українську доню.
