Сьогодні мати вигнала мене з дому. Її голос, повний лютості, гупав стінами: «Тебе тут нема! Розумієш? У цій родині тебе більше нема!»
Тато, Олег Петрович, тихо пробубнів: «Оленко, засп
Анна пила теплу, але розтремтолими руками чай, дивлячись, як за вікном ливень перетворював світ на холодну, незрозумілу безодню, де не було місця ні минулому дому, ні безтурботній впевненості в завтрашньому дні, лише ця ризикова, як тонкий крижаний міст, надія на зустріч із жінкою, що могла остаточно стерти її світ в порох.
