Прокинувшись посеред ночі, Зоряна відчула, як порожнеча заповнила простір поруч. Розгублена, вона простягнула руку у темряву, сподіваючись зловити знайоме тепло свого чоловіка, Степана.
Сон не повертався, а Степан, здавалось, не планував повернутись до ліжка ще хвилин пятнадцять. Серце Зоряни задрижало, і вона сіла, вглядаючись у глибоку нічну тінь. Що, якщо сталося щось незвичайне? Може, йому стало погано?
Вона намагалася втихомирити себе, уявляючи, що Степан просто прокинувся від безсоння й зайнявся якоюсь справою. Проте тривога не залишала її.
Не бажаючи марно мучитися, Зоряна обережно підвелася з ліжка, тихо відчинивши двері спальні, і, спокійно крок за кроком, попрямувала до кухні. Декілька кроків і вона застигла.
З кухонної стійки донісся чоловічий голос, розмова йшла по телефону. Динамік був досить гучний, щоб вона розрізняла навіть слова співрозмовниці.
Так, кохана, я вже забронював квитки до Грузії, прозвучав голос Степана, сповнений надії. Проведемо там незабутні дні. Ніхто ні про що не дізнається.
Зоряна відчула, як земля під нею відштовхується. Її світ розвалився в одну мить; кожне слово розрізало її, немов гострий кістяк.
Стільки років разом, скільки мрій, радощів і горя пройшли пліч-о-пліч. Як він міг так зрадити?
Вона повернулася до спальні, залишилась лежати в темряві, а сльози стікали по її щоках, ніби кришталь. Серце розривалося, а в душі бушували гнів, образа та гірка розчарованість.
Зібравши в собі рішучість, Зоряна підвелася, підняла валізу і почала пакувати речі Степана. Коли він увійшов у кімнату, побачив її з чемоданом і спитав, здивований:
Що трапилось?
Зоряна підняла на нього погляд, сповнений холодної рішучості.
Я зібрала твій чемодан, сказала вона спокійно. Щоб ти взяв його з собою в Грузію.
Про що ти говориш? нервово усміхнувся Степан.
Не грайся, Степане. Я чула твою розмову на кухні.
Степан помітно занервував, руки затремтіли. Він хотів щось сказати, та Зоряна його перебила:
Решту речей розбирай сам. А зараз беріть цей чемодан і їдьте куди хочете. Після «відпустки» твоєї я вже не хочу тебе бачити.
Тієї ночі життя Зоряни кардинально змінилося.
Коли Степан пішов, вона знову лігла на ліжко, знаючи, що більше не засне. Але в голові залишилася одна думка: тепер усе буде по-іншому. Ілюзій не буде, болю зради не буде. Вона нарешті стала вільною.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Зоряна? Чи варто було мовчати? Поділіться думками в коментарях!
Друзі, якщо вам цікаві наші історії залишайте коментарі та не забувайте про лайки. Це мотивує нас писати далі!
