Записи з мого щоденника
Я завжди намагаюся не завдавати нікому незручностей. Так, я повна жінка у мене є проблеми зі здоровям, з якими я живу вже не перший рік. Але щоб уникнути зайвої уваги, я завжди купую два квитки в літак. Моє місце моя справа. Це не примха, а турбота і про себе, і про інших пасажирів.
Так сталося і цього разу. Я зайняла свої місця два крісла біля вікна, влаштувалася зручніше, наділа навушники й готувалася до польоту. Усе було спокійно, доки в салон не зайшла вона. Дівчина красуня. Струнка, з вузькою талією, довгими ногами, в облягаючих джинсах і світлій блузці. Волосся немов із реклами. Усе в ній вигукувало: я ідеал.
Я не звернула на неї уваги, але відчула, як вона зупинилася поруч. Раптом вона зніяковіло фукнула й різко промовила:
Фе.
Я повільно зняла навушник.
Ви до мене?
Вона не відповіла, лише поглянула на мене так, ніби я була плямою на ідеально чистому склі.
Я не буду сидіти поруч із вами.
Я глибоко зітхнула.
Вас ніхто й не просить. Це мої місця, обидва. Ось квитки.
Як можна так себе запустити? Ви себе в дзеркалі бачили?
На мить у мене перед очими потьмяніло. Скільки разів я чула таке. На вулиці. У магазинах. В інтернеті. Але ніколи прямо в обличчя, у закритому просторі, звідки не втечеш.
У мене проблеми зі здоровям, спокійно сказала я. І я не зобовязана вам нічого пояснювати.
Я відвернулася до вікна, сподіваючись, що вона піде. Але вона не заспокоювалася. Її голос лунав усе голосніше, пасажири почали обертатися.
Такі, як ви, взагалі не повинні літати. Це неприродньо!
Усе в мені закипіло. Я була в лютості. І тоді я зробила те, про що не шкодую жодної хвилини Дівчина ще довго памятатиме цей день.
Я підвелася, тремтячими пальцями натиснула кнопку виклику стюардеси. Вона підійшла одразу впевнена, високВона відповіла з холодною виразністю: “Дякую за ваше терпіння, ми вживаємо заходів,” і через хвилину “ідеалку” супроводили з літака під обурені погляди інших пасажирів.
