Ой, слухай, в нас тут у хаті знов табун нежданих гостей! Я, чесно, вже не витримую А ці хороші люди не можуть жити десь в іншому місці? Готелів же навкруги повно!
Та вони ж не просто так приїхали, щоб нам місця займати! В кожного якісь біди, от приїхали поки вирішують і лиш тоді поїдуть, відповідає мені Олег.
Ага, тільки одні поїхали двоє нових на поріг! Я ще вчора чула, що якийсь Василь Миколайович, не знаю навіть хто, живе тут другий рік! бурчу я вже вголос. Доки це триватиме, я просто не уявляю.
Що там таке? питає Олег, розлягшись у ліжку.
Там! тикнула я у вікно. Зараз на подвірї стартують змагання з волейболу!
Прикол! потягнувся він і навіть зацікавлено глянув у те вікно.
Справді? Ти іще туди зібрався? дратуюсь, затикаю штори.
Та ні, я ще тут полежу. Чого і тобі бажаю, сміється.
Я сідаю край ліжка.
Скажи, ну який нормальний українець у грудні надворі волейбол організує?
А чому б і ні, знизав плечима Олег. Снігу нема, морозу теж. Сухо. Чого б не покидати мяч?
Всі вікна побють! вже не стримую нерви. Там професіоналів нуль! Мяч полетить, куди заманеться.
Вибють нові поставимо, нехитро розтягує Олег.
Я головою похитала. Вже збиралася ще щось додати, як чую голос знизу:
Ой, одружені! Сніданок готовий! Сирнички печені! А потім вже будете милуватись! Біжіть, поки гарячі!
Тьотя Галя класика жанру! сміється Олег.
Взагалі-то це дружина мала б снідати чоловіку готувати вдаю торжественну образу.
Кави зварити можеш, хихикає.
Одружені! Кава вистигає! чується знов од тьоті Галі.
А далі тьотя Галя й мене в ліжку замінить? не вгаваю.
Та не перебільшуй! У ліжку завжди твоє місце! Пішли вже, інакше сирнички справді холонуть.
Зітхаю ображено й накидаю халат. І на кухні, і в коридорі жодної душі.
Диво якесь, бурчу, Думала, що вже не вийде з чоловіком сам на сам хоча б на кухні побути.
Ото ж, іще бувають сюрпризи! Зараз поснідаємо і на матч можна глянути. А до вечора Степан Сергійович обіцяв шашлики.
Знов зловоння, гар, щось згорить чи поламають дорікаю, відламу сирничок.
До речі, гостинний будинок новий звели! І втричі більший, зрадів Олег.
Ага, аби вміщати ще більше родичів? Я вже й половину імен не запамятовую. Може, бейджики з іменами й родинним деревом роздавати?
Все одно хтось заплутається Бо там починається щось типу: жінка брата двоюрідного дядька твоєї сестри далі як Бог дасть!
Я уявила той родовід
З головою не впоратись.
Сніданок у тиші бо сирнички реально божественні. Окрилена, питаю:
Олеже, довго ще це триватиме?
Що саме? лукавить.
Ці нескінченні гості. Гостинність то добре, але може колись буде межа?
Учора, цікавості ради, порахувала і на третій десятці збилася! Тридцять людей! І ніхто залишати не збирається. Не так я уявляла сімейне життя
Але в нас же сімя. А вони тепер теж як рідні! намагається переконати Олег.
Ага, «через три коліна», я б сказала. По куми, по стрийковій сестрі Навіть брат твій, через якого тобі це «счастя», їм не родич!
Знаєш, якщо погуглити, то назви тим родичам знайдуться. Просто я їх не знаю! знизав плечима.
То чому ці милі люди не підуть у готель? Їх же ніхто не просив
Вони не просто так приїжджають! Були в біді поки не оговтаються, не поїдуть.
А місце звільниться, та вже троє нових під’їдуть! Кажуть, Василь Миколайович тут другий рік! Він влаштувався бухгалтером у сільмагу! А тьотя Галя, сирнички якій, прибирає вже три хати навколо, як хатня робітниця!
От молодці! усміхнувся Олег. Життя знаходять!
Якщо так і далі, я в місто подамся! Квартира ж моя стоїть. Краще вже удвох у тиші, аніж тут кагал на кагалі.
***
Звісно, це було випробування жити з Олегом. На десяток років старший, та й я вже не дівчинка 25 виповнилось, як познайомились. І, звісно, питання: чого Олег не женився досі? З ним усе гаразд?
Та хай Про себе я знала: здобула диплом архітектора, відпахала в державній конторі, потім перейшла у приватну фірму краща оплата, цікаві задачі. Хочеш мати свободу вибору мусиш мати власні гроші.
Залишалась робота особисте на другий план. У Олега схожа історія, тільки ще закручена. Його брат Сергій відкрив свою фірму прямо по закінченню університету, одразу одружився і щоб бути вдома, нагріб на Олега всю роботу. Той щойно повернувся після армії й мусив і освіту здобувати, і справи тримати.
Олег впорався, молодець. Про особисте майже не згадував. А коли в брата дитина народилась життя набрало ще більших темпів. Одного разу навіть було:
Брате, ти працювати будеш? спитав жартома Олег.
Я розчарувався в бізнесі, зітхнув Сергій, хочу руками працювати, приходити додому до дружини й сина
Ну ок, а їсти що будете? пита Олег.
Ми тут із Олесею плануємо переїхати на Івано-Франківщину Я своє на тебе переписав фірму, решту. У тебе все йде чудово. Працюй.
Олег розгубився, а потім втягнувся й зовсім розігнав бізнес. В тридцять пять зрозумів, що все стабільно, можна вже задуматися про сімю.
З Юлею в нас одразу все хімічило, як прояснили «червоні прапори», закохались за півроку й одружились.
Жили в моїй (тобто Юленій) квартирі. Ну, мені тут і до роботи пять хвилин пішки, і вранці вставати легко, пояснювала Юля. Зрештою, я завжди мріяла про будинок за містом, але дистанційку мені навряд чи дадуть
Та ти постав ультиматум: або віддалено, або до конкурентів. Насправді можемо і власну фірму зробити! підморгнув Олег.
Почну з розмови! посміялась я.
Будинок за містом у мене є, признався Олег. Проте, там ще декілька родичів люблять гостювати. Брат попрохав ну не виганяти ж
А куди їх? У готель? здивувався.
Я минулого року купив будинок, от і його тобі віддаю! Сергій попрощався й поїхав.
Переїжджали ми вдвох а зустріла нас там ціла громада. Всі чемні, усміхнені, допомогти готові.
За місяць я наслухалась стільки людських трагедій то одна квартиру ділить, іншого жінка вигнала, хтось сам пішов, когось із міста на вулицю спровадили, одні студент, інший в ремонті, і навіть професор, якого ну, в загальному, нікого життя не шкодує.
А тло будинку доброзичливе. Я мала працювати, але знову і знову хтось щось радив, ділився порадами чи досвідом. Наприклад, Ігор Вадимович, архітектор із 36-річним стажем, з яким познайомилась через замовника: такий урвав слово в камеру: «Ваша заувага не дуже обґрунтована! Дівчина вам все шикарно зробила! Якщо надумаєте переробляти потім не журіться, коли будинок, наче картковий, посиплеться». Замовник відступив.
Насправді, в такому натовпі можна з глузду зїхати. Й атмосфера не моя хоч плач від тої метушні.
***
Юлю, якщо зовсім замучишся вертаємось у місто. Але ти щось не розумієш про наших гостей, каже Олег.
Що ж?
Ти думала, що гостьовий дім після пожежі ми самі ремонтували? Ага, нуль гривень! Всі в складчині все організували, самі збудували. Так само все комуналку, харчі, навіть ремонт усе ділимо. А ще обідають, прибирають, готують не тільки для себе, а для всіх.
Таки ти правий, Олеже, розгубилась я.
Тут юристи, інженери, бухгалтери, автомеханіки, сантехніки, навіть ботанік-професор! Безкоштовний хаб знань, та ще й весело!
Я якось навіть поради з проекту взяла і роботу виконала вдвічі краще. А Олег каже:
Я прибуток свого бізнесу подвоїв, коли слухав їхні поради! Хоч бери й усіх в штат.
А головне ніхто нічого не вимагає, просто живемо всі разом, як величезна неспокійна, але дружна родина!
Тут мяч у вікно, скло розсипалося! Толик забігає:
Вася вже мчить у місто за склом, не хвилюйтеся, через дві години все буде як нове! Вибачте! і вже зникає.
От так і живемо! усміхається Олег.
Мабуть, і я звикну, невпевнено мовила я.
І знаєш за місяць і справді перестала мучитись. Люди вже не гості, а справжні члени великої української сім’ї.
