У сімї розкоші не було, а й в хаті не було радості.
Я його ненавиджу! вибухала Ліза, коли відвертала погляд на свого мачухового батька. Хай йде звідси. Ми обійдемося без нього.
Я не розуміла того конфлікту. Чому ж не жити в мирі? Мені залишалося лише здогадуватись, які жарти таємно горіли в цій оселі.
У Лізі була молодша сестричка по матері Єва. Єва була спільною донькою мами й мачуха. Ззовні здавалося, що мачуховий батько ставиться до неї так само, як і до Лізи, та це лише зовнішній вигляд. Насправді Ліза рідко поспішала додому після школи. Вона розраховувала, коли її головний ворог жорстокий мачуховий батько підете працювати, і планувала втекти. Та коли, лихо б йому, розрахунок виявився хибним і мачуховий батько залишався в домі, Ліза «виходила з берегів».
Шепотом вона прошепотіла мені:
Тільки вдома! Віко, посиди в моїй кімнаті.
І сама заховано замикається в ванній, чекаючи, коли мачуховий батько закриє за собою двері. Як тільки двері зашкрипіли, вона вигадливо виходила зі свого «заточення», зітхала полегшено:
Ось і пішов! Тобі, Віко, пощастило, живеш з батьком. А я все так сумно, важко вдихнула Ліза. Підемо на кухню по обід.
Мама Лізи була вправною господаркою. У їхньому будинку їжа була майже святом. Сніданок, обід, полудень, вечеря усе за розкладом, за калоріями, за вітамінами. Коли я завітала в гості, завжди стояв теплий обід. Усі каструлі, сковорідки були накриті рушниками, мов на чеканні голодних.
Ліза не полюбляла Єву, молодшу на десять років. Вона докоряла її, жартувала, сварилася. Проте, згодом сестри стали нерозлучними, немов вода й лід.
Через дванадцять років Ліза вийде заміж, у пари народиться дочка. Пізніше вся їхня родина, окрім мачухового батька, переїде на постійне місце проживання до Ізраїлю. Через ще дванадцять років Ліза очолить ще одну маленьку донечку. Єва залишиться самотньою, проте буде допомагати Лізі у вихованні дітей. У чужій країні їхня сімя зблизиться ще більше. Ліза буде листуватися зі своїм біологічним батьком до самої його смерті. У батька була інша дружина, а Ліза єдина його донька.
Хоча я виросла у повноцінній родині з живим батьком і мамою, усі мої подруги знали лише безбатькове дитинство. Тоді я не розуміла їхніх скарг на мачухових батьків. Однак, їхнє життя не було солодким.
У Іри мама і мачуховий батько були відомими алкоголіками. Іра соромилась їх і ніколи не запрошувала їх у гості. Вона знала, що мачуховий батько її сварить, а мама його підкріплює, ще й важким ударом по голові. Але, перейшовши пятнадцятирічний поріг, Іра сама вміла дати відплату, і мачуховий батько з мамою залишили її в спокої.
Віко, запрошую тебе на день народження, радісно сказала Іра.
Я здивувалась:
Ти йдеш до тебе додому? Мені страшно, Іро. Мачуховий батько не вигонить?
Хай спробує! Його влада наді мною скінчилася. Мама дала мені адресу біологічного батька. Тепер він моя захист. Батько живе недалеко. Приходь, Віко. Мама готується, квакає, Іра стояла впевнено, як ніколи.
Настав день її шістнадцятиріччя. Я підготувала маленький подарунок, подзвонила в двері подруги.
На порозі стояла вбранна Іра:
Привіт, подруго! Заходь! Сідати за стіл.
Мама Іри і мачуховий батько стояли біля столу. Я обережно привіталася, а вони кивнули у відповідь.
На святковому столі, вкритому потертим килимком, стояли плов у великій мисці, нарізаний хліб на тарілці та лимонад у гранатових склянках, а на склянках хрусткі слойки. І все. Видно, що Іра гордилася цим «празником».
Як же ж сімя в будні живе? Одразу згадалася моя власна день народження. Моя мама цілі дні стояла біля плити: варила, смажила, пекла. Салати, мясо, риба, пироги, торт, сок, компот У кожному будинку свої «погремушки».
Не виявляючи здивування, я задоволено зїла плов з крихтами хліба, запила склянкою лимонада. Слойку залишила осторонь, бо вона кришилась і могла забруднити килимок.
Мама Іри і мачуховий батько безмірно стояли за столом, спостерігаючи. У куті кімнати, де ми святкували, стояло ліжко, на якому лежала бабуся Іри:
Зінка, не пий! Інакше забудеш про мене і не нагодуєш.
Іра зніяковіла:
Бабусю, не хвилюйся, мама не пє. У нас лише лимонад, спиртного нема.
Старенька, заспокоївшись, повернулася до стіни, зашипіла.
Велике спасибі за смачну їжу! я підвелася від столу.
Ми з Ірою поспішили йти. Адже молодість має безліч справ, а нам, молодим дівчаткам, не сидіти зі старими.
За рік Іра втратить маму, мачухового батька та бабусю. Залишиться одна у двадцять пять років. Не одружиться, не матиме дітей. Хоча були і ухвали, все не склалося. Серед ухвальників зявився мій колишній чоловік Іра «підхопить» мого покинутого чоловіка, притулить його на час. Але й з ним нічого не вийде характер у подруги недружелюбний.
Ще я дружила з Танею. Нам було по чотирнадцять років. Тетяна жила зі старшою сестрою Анею. Аня вже була вісімнадцять і здавалася мені дорослою, недоступною дівчиною. Вона була сувора, серйозна, розсудлива.
Щотижня їхня мама приходила з продуктами, готувала їжу. Вона жила з першим чоловіком, а Аня народилась у першому шлюбі, а Тетяна у другому. Після кількох років з другим чоловіком, коли народила Тетяну, вона повернулася до першого. Я заздрісно дивилась на Тетяну, у якої була повна свобода. Мама, наче безконечно спокушала свою провину перед першим чоловіком, а у сестри Ані «стадо» кавалерів. Тетяна залишилась сам на сам.
Подруга вийде заміж, народить дочку, а чоловіка довго посадять до в’язниці. Тетяна «запється». Мертву її знайде сестра Аня у квартирі. Тетяні буде сорок два роки.
Ніка приєднається до нашого десятого класу. Я відразу подружилася з Нею. Красива, зі стрункою фігурою, з співучим голоском.
Наші хлопці полюбляли Нею. Але у Неї був коханий Костян. Він приїжджав на машині після уроків, забирав свою «богиню» і зникав кудись у далеч.
У Ніки батько помер, коли їй не виповнилося й десяти років. Ніка погано вчилася, та чудово співала. Костян і вона створили ансамбль і виступали на шкільних дискотеках.
Коли Костян призвали в армію, Ніка провела коханого до вокзалу, заплакала. Але не чекала. Вона завагітніла від невідомого, жила у мами.
Костян повернувся зі служби, пробачив «богиню», запросив її. Але Ніка відповіла:
Ти все життя будеш мене грішити. Не хочу. Краще залишуся сама.
Коли син Ніки виросте, вона вийде заміж за селянина, переїде в село.
З усіма цими подругами я спілкувалася одночасно, проте вони між собою не дружили. Навпаки, не могли терпіти один одного.
Тепер я іноді листуюсь з далекою, але близькою Лізою. Дитяча подруга пише, що будь-якою ціною збереже свою сімю:
Не хочу, щоб мої дочки пережили те, що я терпіла, «співживаючи» з мачуховим батьком. Якщо треба вирішувати стосунки, краще з рідним батьком, а не з чужим дядьком. У кровній родині все перемеле. Мачуховий батько моя душевна рана на все життя.
Іноді ми з Лізою згадуємо наші шкільні проделки і сміємося. Сліди Іри та Ніки розсіялись у минулому.
