Дрібний дощик бив у обличчя, залізуючи у вічі. Марія йшла, мріючи швидше опинитися вдома. У голові мло, думки розпливалися, як стара протерта простирадло. Обминаючи чержану калюжу, вона ледь не посковзнулася на розм’яклій землі біля краю тротуару. «Годі модничати. Не дівчинка. Час переходити на взуття без підборів».
Ось, нарешті, і дім. Марія відкрила кодові двері під’їзду. У ніс вдарило сухим пишним теплом від батареї, яка з настанням весни гріла на повну потужність. Взимку б так. Ліфт повільно підняв її на шостий поверх. «Чи не захворіваю? Зовсім немає сил», — подумала вона, притулившись до стінки кабіни.
У передпокої вона без сил впала на пуф, притулилася спиною до стіни і закрила важкі повіки. «Усе. Вдома!» — видохнула вона і одразу провалилася у темряву без звуків і запахів.
— Мам, ти чого без світла сидиш? Тобі погано?
Від звуку голосу Юрка вона здригнулася, але очей не відкрила.
— Ні, сину. Просто втомилася, — ледь ворочаючи язиком, сказала Марія.
Відчувала, що син стоїть і дивиться на неї. Марія з трудом розліпила повіки, але Юрка поруч не було, зате на кухні горів світло. Марія скинула туфлі, пошевеліла звільненими від тісноти взуття пальцями ніг і встала. Її одразу ж гепнуло на вішалку.
— Мам! — підбігший Юрко втримав її від падіння.
— Щось голова закрутилася.
Юрко допоміг їй дійти до дивана у кімнаті. Марія сіла, відкинулася на спинку і витягнула ноги. «Як же добре!» Очі самі собою заплющилися… У наступну мить вона стрепенулася, вириваючись із забуття, відкрила очі і зустрілася з тривожним поглядом сина.
— Мам, з тобою все гаразд?
Марія кивнула і попросила гарячого чаю. Юрко неохоче пішов на кухню.
А вона згадала, як на роботі опритомніла на підлозі кабінету. Зовсім не пам’ятала, як упала. Тоді теж списала все на втому. «Відчуваю себе старою, а мені всього тридцять дев’ять. Може, і справді, захворіваю? Завтра схожу до поліклініки». Марія зітхнула і пішла на кухню.
— Ти бліда. Голова болить? — Юрко поставив перед нею кухоль із димлячим чаєм.
Марія усміхнулася через силу.
— Просто втомилася, погода така, дощ. — Вона зробила маленький ковток. — Ти їв?
— Так, мам. Мені треба уроки доробити.
— Іди, усе добре.
Марія маленькими ковтками допивала чай, потім переодяглася у м’який затертий халат і заглянула в кімнату сина. Юрко сидів за столом, схилившись над книгою. Серце затопила ніжність. Найрідніша, кохана, єдина і вже зовсім доросла людина.
Марія прикрила двері.
— Лікарю, що зі мною? Може, вітаміни попити? — Наступного ранку Марія сиділа в кабінеті лікаря. Вона виспалася, але почувала себе як і раніше розбитою.
— Подивимося. Ось направлення на аналізи і на МРТ. З результатами одразу до мене. І не затягуйте. У вас у роду онкологія, інсульт у когось були?
— Так. У батька онкологія, мама померла від інсульту. Тобто, це може бути… У мене син, школяр. У нього, окрім мене, нікого немає. Я не можу померти! — Крик Марії відбився від стіни навпроти, повернувся до неї і застряг грудкою в горлі.
— Давайте не поспішати з висновками. До певних хвороб є схильність, але ви ще такі молоді… Чекаю вас із результатами. А поки я випишу вам лікарняний, спокійно пройдете обстеження, відпочинете.
— Мам, ти була в лікарні? Що сказав лікар? — Коли Юрко прийшов із школи, Марія вже була вдома і варила борщ.
— Нічого не сказав, послав на обстеження. Так що завтра мене не буди.
Марія дивилася, як Юрко їсть. «Вже дорослий. А раптом у мене знайдуть щось серйозне? Рак, наприклад? Краще про це не думати».
— Мам, все гаразд? Ти знову зависла.
Марія здригнулася.
— Ти весь час якась загальмована, — сказав Юрко.
— Задумалася.
Вночі не спалося. Як заснути, якщо з голови не йдуть страшні думки? Марія раптом згадала дитинство, батьків, як вони пішли один за одним, коли вона вже вчилася в інституті. У той час вона познайомилася з Олегом. Він був поруч, підтримував її. Олег жив у гуртожитку, приїхав вчитися з іншого міста. Вони майже одразу почали жити разом.
Коли Марія завагітніла, Олег зрадів, одразу запропонував одружитися. Вирішили обійтися без весілля. У Марії батьків уже не було, а мати Олега жила далеко. До неї вони потім навідались у гості.
Звичайно, не обходилося без сварки. Нікому було допомогти їм, дати пораду. Марія намагалася не скандалити, коли Олег не поспішав після роботи додому. Але коли Юркові було два роки, він раптом сказав, що кохає іншу, що йде, що не може так жити…
Як вона плакала, благала його залишитися, хапалася за його сорочку. Він вирвався, відштовхнув її і пішов. Марія віддала маленьМарія стиснула сина в обіймах, відчуваючи, як його серце б’ється поруч із її, і зрозуміла — вони пройдуть усе разом, бо любов сильніша за будь-який виклик долі.
