Усе почалося з того, що мені зателефонувала сусідка моєї мами.
Оленко, привіт.
Добрий день, Ганно Петрівно, відгукнулась я, здивовано.
Як твої справи? Як діти ростуть? розпитувала вона далі.
Усе добре, дякую, відповіла я, вже відчуваючи тривогу.
Навряд чи сусідка дзвонила просто так, цікавлячись нашими справами. І моя інтуїція мене не підвела.
Олено, ти давно була в гостях у мами?
Мене миттєво накрила хвиля провини. Важко зітхнула. Жили ми окремо вже багато років. Відколи син пішов до школи, життя перетворилося на справжній вулик. З ранку швиденько приготувати всім сніданок, зібрати та провести до школи, далі увесь день на роботі. Потім наскоком в магазин, додому, а там вечерю варити, сімю годувати, посуд мити, ще й домашні завдання перевірити. Увечері я як вичавлений лимон, які вже там візити! А у вихідні інші турботи. Прибрати в хаті, випрати, попрасувати, хоч трішки відпочити Рідко ми забігали до мами, що й казати.
Давно, Ганно Петрівно, визнала я тихо. Усе збиралась, та часу катма. Збиралася якраз у цю суботу
А ти нічого дивного за мамою не помічала? обережно спитала сусідка.
Щось маєте на увазі? стривожено поцікавилась я.
Може, поводиться по-іншому? Якось незвично?
Та ні, всередині у мене похололо, нічого такого не помітила. До чого це ви?
Ех, Оленко, навіть не знаю, як сказати зніяковіло пробурмотіла Ганна Петрівна. Може, й не моє це діло
Що трапилося?! майже вигукнула я. Уява вже малювала страшні картинки.
Твоя мама старечого розуму збавилась, виголосила сусідка.
Та ну! обурилася я. З чого це ви взяли?
Завела собі чоловіка! Ото й маєш! Роман крутить!
Та не може бути! розсміялася я, відчуваючи полегшення. Мамі вже добре за сімдесят, які там романи!
Не кажи, дитино, образилась сусідка. Я знаю, що кажу! Сама бачила!
Коханця, чи що?!
Та ніякого не коханця! стрекотіла Ганна Петрівна. Мама твоя мені все розповіла! Слухай!
Зустрілися ми вчора на вулиці. Вона летить, мене й не помітила. Довелося кликати. А вона: “Вибач, Ганно, поспішаю, хочу рибки купити. Як думаєш, ляща взяти чи карася?” Я і отетеріла. Кажу: “Маріє, ти ж рибу терпіти не можеш”. А вона: “Та то не для себе, а для Василя! Він так її хрумає, аж вуха закладає. Ото справжній чоловік!” І світиться від радості. Розумієш?
Може, то просто знайомий якийсь задумливо відповіла я, а сама гарячково згадую, чи не був серед маминих друзів якийсь Василь. Як на зло, нікого такого не пригадала.
Який знайомий! обурено вигукнула Ганна Петрівна. Та це справжній любовник! У неї Василь тепер живе у її квартирі, уявляєш?! А раптом він бомж, чи бувший кримінальник, чи пяниця? Ти знаєш, які зараз часи повно всіляких аферистів. Де це таке видано, щоб порядні чоловіки на вулиці блукали?
Я, приголомшена, на хвилину оніміла. А Ганна Петрівна не могла зупинитись:
Так, так! Марія розповідала мені: «Йду, каже, вулицею, а він у калюжі мокрий лежить і очима блимає. Як мене побачив, одразу гордо голову підняв, навіть випростався! Справжній мужчина! Я взяла його додому відігріла, викупала, почистила, такий гарний виявився» Тож, Оленко, поїдь, подивись, що там і як.
Дякую, ледве спромоглася я сказати й поклала слухавку.
Новини приголомшили. У голові паніка. Перед очима вимальовується, як мама тягне у свій дім якогось мокрого, замурзаного безхатька Брр Ледь дочекалась чоловіка з роботи і скликали сімейну раду.
У моєї мами зявився коханець, прямо сказала я.
Його звати Василь, і переказала все, що почула від Ганни Петрівни.
Чоловік вирячив очі:
Та мало що вигадає стара кума! Ти мамі дзвонила?
Ні, засоромилась я.
Давай дзвонимо. Побачиш, усе виясниться.
Я миттю кинулася до телефону, набрала номер, включила гучний зв’язок.
Привіт, озвалась мама.
О, Оленко! Як справи?
Мам, ти сама зараз?
Ні, засміялася щасливо мама, я з Василем.
Серце обірвалося й пішло у пяти. Виходить, усе правда!
А звідки він у тебе взявся? спитала я, намагаючись не тремтіти.
Ой, це сміх і гріх весело почала мама. Знайшла на вулиці бідачину. Мокрий, нещасний, аж серце защеміло. Як була пройти повз? Тепер мені оживилось чоловік у хаті зявився. Ото розвеселив, ти б бачила!
Я знеможено впала на стілець. Невже мама справді не в собі?
Мамцю, так не можна всіх підряд до хати приводити! Прожени його!
Оленко, не позор мене! Адже ми відповідальні за тих, кого приручили, памятаєш? Мене ж рідко навідуєте, самотньо було. А тепер життя знову заграло барвами, не відчуваю себе так самотньо. Василь залишається і крапка! і мама поклала слухавку.
Чоловік рішуче підвівся:
Так не можна лишати! Збирайся, їдемо до мами!
Я нервувала, бігала по квартирі, не знаючи, з чого почати. Чоловік шкрябався разом зі мною.
Твоя мама надто довірлива! А якщо це якийсь шахрай квартиру хоче присвоїти, мерзотник Василь, скажи ще! Я хочу на того Василя подивитися!
Через пів години метушні ми вже були під маминим будинком у Києві. Чоловік відкрив багажник і дістав ломика.
Для чого він тобі?! розгубилась я.
Мало що, буркнув він. А раптом Василь не захоче піти сам?
Тільки без насилля, прошу! благала я, уявляючи жахливі сцени.
Ледве ми зайшли до квартири, як чоловік грізно спитав:
Ну, і де він?!
В залі, в кріслі дрімає, здивовано відповіла мама. Що сталось? Я вас не чекала
Чоловік уже прослизнув у залу, я слідом за ним.
А там, у маминому кріслі, розлінувався… великий рудий кіт! Побачивши нас, що ввірвалися з криками, він сів, сховав лапи під пухнастий рудий хвіст і грізно нявкнув.
Знайомтеся, ось мій Василько, сказала мама, заходячи слідом.
Та це ж кіт! в унісон вигукнули ми з чоловіком.
Авжеж, кіт. А що ви думали? сміялась мама, дивлячись на наші здивовані обличчя.
Усе закрутилося з того моменту, як мені подзвонила сусідка моєї мами.
