Варення з кульбаб
Зима цього року видалась мякою та сніжною не такою вже й суворою, але, як і всі довгі гості, набридла до зеленого листочка в око. Уже й хочеться барв, яскравих суконь на вулицях та літнього драйву час би скидати ті пуховики на антресолі, лиш би весна пришвидчила крок.
У невеликому райцентрі на Поліссі прийшла весна. Тетяна любить весну, чекає, коли природа прокинеться, аж вікна третього поверху протирає, щоб краще бачити зміни за межами хрущовки.
З весняним теплом місто ніби стрепенулося після зимового сну, думає Тетяна, вдивляючись у подвіря. Машини ревуть по-іншому, базар гуде веселіш, люди в кольорових куртках та пальтах розносять веселу метушню у кожен кут. Пташки будять раніше за мій годинник. Ех, весна чудова, а літо ще краще
Живе Тетяна тут давно, тепер із внучкою Олею четвертий клас, вже дівчиною стала. Рік тому батьки Олі поїхали на заробітки до Намібії під контракт, обидва лікарі, залишили доньку на опіку бабусі.
Мамусю, забирай нашу Ольку до Африки її тягнути не будемо, знаємо, приглядиш за улюбленою внучкою, посміхалася донька Тетяні.
Аякже, хто ще, як не я. З Олюшкою мені веселіше буде, пенсіонерам завжди радість нова потрібна. Їдьте, а ми тут якось дамо ради! жартувала мама.
Ого, бабусю, тепер ми заживемо в парк будемо ходити щодня, а то мама-тато завжди зайняті, плескала в долоні Оля.
Нагодувала Тетяна Олю сніданком, відправила в школу, а сама крутить щось хатнє, час непомітно спливає.
Сходжу до магазину доки Оля зі школи злетить, вирішила вона, натягаючи плащ і беручи торбу.
Вийшла на подвіря, а на лавці вже окупувалися дві сусідки, кожна підклала під сідницю теплий рушничок дерев’яна лавка ще зимна. Катерина Семенівна загадкова жіночка з однокімнатки, ніхто не знає її справжнього віку (кажуть, і паспорт у неї зник, ще за радянських часів). Поруч Валентина Петрівна, сімдесят пять, читає все підряд і посміхається голосно повна протилежність Семенівні, яка тільки те й робить, що нарікає на сусідську кішку, пенсію та погоду.
Щойно сніг розтає і сонце пригріє, лавка біля підїзду стає центром району, а ці дві справжні контролерки, муха не пролітає крізь їхній погляд.
І Тетяна часом присідає з ними побалакати: новини з газети, хтось з телевізора щось цікаве підгледів, Семенівна все розказує про своє тиск, наче про вагу золотих злитків у радянському банку.
Доброго дня, друзі, усміхнулася Тетяна, вже на сторожі?
О, Тетяно, тільки-но зайняли свої позиції, щоб не оштрафували! сказала Семенівна, розгледівши у Тетяни пакет. У магазин раз ідеш, чи не інакше?
Так, дійсно. Оля за відмінні оцінки просила щось солоденьке. Не затримуюсь, мушу бігти! відповіла Тетяна і, махнувши рукою, попрямувала до магазину.
День минув, як зазвичай Олю зустріла, нагодувала, та за уроки всілася, а Тетяна крутилася по кухні, потім телевізор дивилася.
Бабусю, я на танці! кликнула Оля.
Вона вже у спортивному костюмі, з телефоном напоготові. В танцях Оля як справжня зірка, шість років вже, на кожній події їхній колектив виступає, а Тетяна горда бабуся.
Добре, йди, Олюню, лагідно відповіла бабуся і провела до дверей.
Схильна до роздумів, Тетяна вмостилася на лавці чекати внучку з танців.
Сумуєте, підсів сусід із другого поверху, Ігор Леонідович.
Та де ж тут сумувати? Весна ж! засміялась Тетяна. Все навколо цвіте і зеленіє, дивися, все жовте від кульбаб, як маленькі сонечка.
Ага, ці квіточки щоранку ніби посміхаються, погодився Ігор Леонідович, а його очі світилися добром.
У цей момент Оля налетіла ззаду й обхопила бабусю, вигукуючи:
Гав-гав!
Ну і кумедна ж ти, отак і злякати можна, усміхнулась Тетяна.
Та не страшно ж, бабусю! підморгнув сусід. Ви тільки про котлети так смачно згадали, що й я зголоднів, піду щось перехоплю, а ви потім виходьте знову на лавочку, мо’, навіть прогуляємося.
Гаразд, справ пит багато, але побачимо.
Та все ж увечері Тетяна знову вийшла Ігор Леонідович уже чекав, а двох бабусь не було.
Семенівна з Валентиною тільки-но пішли вечеряти, повідомив сусід, ледь не танцюючи від радості.
З того вечора вони з Тетяною стали частенько зустрічатися іноді гуляли парком, часом читали газети на лавці, обговорювали кулінарні хитрості, артистів чи життя сусідів.
Сама доля не надто балувала Ігоря Леонідовича. Колись була дружина, донька, онук. Вдівцем залишився рано, доньку Настю сам ростив, дві роботи тягнув хотів, щоб Настуня не знала турбот. З роботи йшов донька вже спить, зранку йде все ще спить. Дітей ростити то ціла наука.
Донька виросла, вийшла заміж у Дніпро, народила сина. Протягом років приїжджала кілька разів, та й контакти обірвалися. Настуня розлучилася, сама виховувала сина.
Тетяно, а Настя моя в гості зібралася, дзвонила каже, через два дні буде. Дивно, давно ж не спілкуємося зізнався Ігор, і вони вже давно переходили на “ти”.
Може, сумує, хоче поближче до рідних, припустила Тетяна, а подумки сама згадала дочку.
Та не знаю
Приїхала Настя. Та ж сама сувора, без усмішки, чітко тримається, наче бухгалтер перед кінцем кварталу. Ігор Леонідович чекав серйозної розмови і вона не забарилася.
Тату, я до тебе з ділом, почала Настя. Сватаю тебе на продаж квартири, переїзди до нас, буде веселіше з онуком жити всі разом!
Ігор Леонідович почув це і в душі перенісся на три десятки років назад, коли ці стіни ще пахли новими шпалерами. Не захотів, відмовив, посилаючись на стару звичку один, у рідному районі, просто спокійніше.
Настя не здавалась. Через день знала: батько дружить з сусідкою Тетяною, вирішила й до неї завітати. Ввічливо поздоровкалася, присіла у кухні. Тетяна налила чай, виставила солодке, баночку варення з кульбаб.
Слухаю тебе, Настуню, лагідно проказала пані Тетяна.
Бачу, ви дуже дружні з моїм татом, сказала Настя. Може б ви його вмовили квартиру продати Навіщо стільки місця? Могла б ви подумати про майбутнє! закусила губу, впевнена у своїх намірах.
Тетяна здивувалась, як можна бути такою розсудливо-безцеремонною і чемно відповіла ні, переконувати не буду. Тут у Насті обличчя стало червоним, як борщ на сметані, і вона аж зойкнула від злості:
Он воно як! Ви, може, самі квартиру хочете прибрати до руки? Для своєї Олі придане готуєте, знайшли старого от і вечеряєте з ним, гуляєте, про кульбаби балакаєте А самі на весілля вже заяву несете? Попереджаю нічого у вас не вийде, і, перейшовши на “ти”, заволала, не вийде, стара карго!
Все це закінчилося гучно двері грюкнули, бабусі стало ніяково, щоб сусіди не почули скандал.
Настя швидко поїхала, а Тетяна почала обходити Ігоря Леонідовича десятою дорогою бачить, поспішає додому, ніби за нею ловлять.
Таїтись, як зайцю в городі, не вийшло життя саме все розставило. Одного дня, повертаючись із магазину, Тетяна побачила Ігоря Леонідовича біля підїзду, у руках жмут жовтих кульбаб, вже й вінок сплів майже.
Тетяно, не тікайте, лагідно попросив він. Сядьте, пробач мені за ту Настю. Знаю, що наговорила багато й образила. Ми поспілкувалися, вінок ось вам на добру дружбу.
А ще, продовжив, я зварив варення з кульбаб! Дуже корисне, смачне вам треба обовязково скуштувати! У салат кульбаби теж класти можна, усміхнувся Ігор.
Після такого про одуванчики (ой, кульбаби!), вони разом зробили салат, чай Тетяна пила з варенням із кульбаб смакота! Увечері знову в парк:
В мене свіже видання Поліського вечора, засміявся Ігор, зараз разом почитаємо під нашою липою!
І посідали на лавці, сміялися та забули про всі турботи. Гарно їм було вдвох, а кульбаби тільки для радості.
Дякую, що читаєте, підтримуєте і надихаєте! Хай щастить вам у житті!
