НАВМИСНЕ ВЕСІЛЛЯ
Олег одружився з Мирославою навмисно щоб розбити серце Ярославі. Він хотів довести, що не страждає після її зради. З Ярославою вони були разом майже два роки. Любив її до нестями, готовий був і небо притиснути, і все життя підлаштувати під її мрії. Здавалось, що все прямує до весілля, та її постійні ухилення від розмов про шлюб його дратували.
Навіщо нам весілля зараз? Я ще університет не закінчила, а ти на «підприємстві» ні машини, ні власного житла. І, чесно кажучи, жити з твоєю сестрою в одній кухні я не хочу. Якби не продав той будинок жили б собі і не знали проблем таку відповідь часто чув від Ярослави.
Олегу було прикро, та визнавав: у словах дівчини була правда. Вони з сестрою Олею мешкали у батьківській квартирі в Києві, бізнес лише розпалювався, а сам він ще студент останнього курсу. Довелося брати справи в руки, не дочекавшись диплома. Дім продавали спільно з Олею: важливо було врятувати сімейну справу. За пів року назбиралося чимало боргів, а обом ще навчатися. Продаж дозволив погасити всі зобовязання, поповнити товарні запаси магазину і навіть залишити трохи гривень на запас.
Ярослава вважала, що треба жити сьогоденням, а не чекати на уявне завтра. На її думку, коли всі турботи на плечах батьків, це звучало легко. А Олег став дорослим миттєво зобовязання перед сестрою, бізнес, побут. Він вірив: усе налагодиться і будинок буде, і машина, і сад.
Нічого не віщувало біди. Вони домовились сходити в кіно, і Ярослава попросила не заїжджати мовила, сама доїде. Олег чекав її на зупинці, коли раптом побачив, як підїхала розкішна «Mercedes» у центрі. Вийшла, простягла йому якусь книжку і сказала:
Пробач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, і повернулась до авто.
Олег був онімим. Що могло змінитися за ті кілька днів його відсутності? Коли повернувся додому, Оля все зрозуміла з його обличчя:
Уже знаєш?
Він лише кивнув.
Вона виходить заміж за багатія. Просила, щоб я була свідком я відмовилась. Вона зрадниця! За твоєю спиною крутить
Олег обіймав сестру, гладив по голові:
Заспокойся. Хай у неї буде добре. А в нас ще краще.
Після цього він на цілу добу зачинився в кімнаті. Оля вмовляла його вийти:
Ну, хоч поїж. Я млинців напекла
До вечора він вийшов, у очах вогонь:
Збирайся.
Куди? Що ти вигадуватимеш?
Одружуся з першою, хто погодиться, холодно відповів Олег.
Так не можна! Це ж не лише твоє життя, марно намагалася його зупинити сестра.
Ти не підеш піду сам, відрізав він.
У парку гуляло багато людей. Одна дівчина крутила пальцем біля скроні, інша втекла, налякана. Третя, поглянувши йому в очі, сказала «так».
Як тебе звати, красуне?
Надія.
Помолвку треба відсвяткувати! і потягнув Надію та Олю в кавярню.
За столиком запанувала незручна тиша. Оля не знала, що сказати. А в голові Олега вирували думки про помсту. Він уже вирішив: зробити усе, щоб їхнє весілля відбулося двадцять пятого.
Напевно, є серйозна причина, чому ви зробили пропозицію незнайомій дівчині, порушила мовчання Надія. Якщо це спонтанне рішення, я не ображусь і підеш.
Ні. Ти вже дала слово. Завтра подаємо заяву і їдемо знайомитися з твоїми батьками.
Олег підморгнув:
Для початку, давай на «ти».
Увесь місяць до весілля вони бачилися щодня, розмовляли, пізнавали одне одного.
Може, скажеш, чому саме так? якось запитала Надія.
У кожного в шафі свої скелети, ухилився Олег.
Головне, щоб не заважали жити.
А ти чому погодилась?
Уявила себе царівною, яку царбатечко за першого зустрічного видає заміж. У казках це завжди добре закінчується: «Жили вони довго і щасливо». Ось і захотіла сама це перевірити.
Насправді все було не так просто. Велике кохання залишило після себе розбите серце й втрату, хоч і незначну, заощаджень. Але воно навчило розбиратися в людях. Залицяльників, які слідували, Надія відганяла з першого погляду.
Вона спеціально не шукала того єдиного, а знала, що потрібен розумний, самостійний чоловік, здатний на вчинки. В Олегові вона побачила рішучість і серйозний підхід до справи. Якби він був не з сестрою, а з друзями Надія пройшла б повз, не зупинившись.
То яка ж ти царівна? Олег задумливо дивився на дівчину. Несміяна, Василиса Прекрасна чи царівнажаба?
Поцілуй дізнаєшся, усміхнулась вона.
Але ні поцілунків, ні більшого між ними не було.
Олег сам займався підготовкою до весілля. Надія залишалась лише обирати з того, що він пропонував. Навіть сукню і фату купував він сам.
Ти будеш найкрасивіша, повторював він.
У РАЦСі, в очікуванні реєстрації, вони несподівано зіткнулися з Мирославою та її нареченим. Олег натягнув усмішку:
Дозволь привітати, поцілував колишню у щоку. Будь щаслива зі своїм гаманцем!
Не влаштовуй цирк, нервово відповіла Мирослава.
Вона уважно оцінила нову обрану Олега: статна, вродлива, не просто красива ефектна жінка, що тримається гідно, мов королева. Мріяти про успіх їй ставало важко.
Олег повернувся до Надії:
Все гаразд, натягнув він.
Ще не пізно зупинитися, прошепотіла Надія.
Ні. Граємо до кінця.
І лише у залі реєстрації, зиркаючи в сумні очі тепер уже дружини, Олег зрозумів, що накоїв.
Я зроблю тебе щасливою, вимовляючи це, він вірив своїм словам.
Почалися сімейні будні. Оля й Надія швидко знайшли спільну мову, гарно ладнали, доповнюючи одна одну. Імпульсивна Оля навчилася контролювати емоції, а Надія вправно влаштовувала побут і непомітно всім керувала.
Як грамотна економістка і фахівчиця з бухгалтерії, Надія швидко навела порядок у фінансах. Через пів року відкрили другий магазин у Львові, а згодом організували бригади майстрів тепер вони не лише торгували будматеріалами, а й займалися ремонтами. Прибутки зросли в рази.
Вона виявилася справжньою Василисою Премудрою вміла подавати свої ідеї так, що Олег вважав їх своїми. Здавалося б живи та радій. Але Олега тягло, що немає того запаморочливого почуття, яке було з Мирославою. Усе стало розміреним, передбачуваним, спокійним.
«Рутина, думав він, яка засмоктує, як трясовина. Я її не люблю цим усе сказано».
Завдяки старанням Надії вони вийшли на новий рівень зайнялися будівництвом котеджів під ключ. Перший дім збудували для себе.
Чим краще йшли справи, тим частіше Олег згадував Мирославу: «Не могла трохи потерпіти. Побачила б, якою машиною я зараз їжджу. А дім то не дім, то палац!» пишався він. Все частіше думав: «А що, якби»
Надія помічала, як мучиться чоловік. Вона прагнула стати коханою, та серцю навіть чужому не наказати. «Не всі казки мають щасливе завершення», гірко думала вона, та не втрачала надії її імя зобовязувало.
Оля теж спостерігала за братом.
Ти втратиш більше, ніж знайдеш, сказала вона, застрягши його на сторінці Мирослави в соцмережі.
Не втручайся! відрізав Олег.
Оля зиркнула темним поглядом:
Дурень, Надія тебе щиро кохає, а ти в ігри граєшся!
«Тільки цього мені й не вистачало щоб дитина мені вказувала», кипів Олег. Його все сильніше тягло до Мирослави. І він їй написав.
Мирослава скаржилась, що особисте життя не склалося. Чоловік вигнав її без нічого. Університет вона так і не закінчила. Постійної роботи не має, до батьків не повернулася, живе в орендованій квартирі в Харкові.
Кілька днів Олег вагався: «Їхати? Чи не варто?» Але обставини склались так, що він залишився вдома сам на кілька днів Надія поїхала до хворої бабусі в село.
Він зважився, призначив зустріч. До її міста мчав на «Audi», не зважаючи на знаки. Серце тріпотіло, уявляв, що скаже, куди підете.
Реальність виявилася суворою
Який же ти красунчик, Мирослава кинулася йому на шию.
Запах немитого тіла різко ударив у ніс. Він зі зневагою відсторонився:
Люди дивляться.
А мені байдуже! розсміялася вона.
Коротка спідниця, дешевий макіяж, парфуми сумнівного походження Ця вульгарна жінка у всьому поступалася його Надії: «А вона ж і раніше була такою. Як я цього не помічав?» мучився він, спостерігаючи, як колишня кохана заливається пивом.
Дай мені грошей, я тебе віддячу, Мирослава грайливо облизала губи.
Він уже не знав, як від неї позбутися.
Пробач, у мене справи, підвівся Олег із-за столу.
Ми ще зустрінемось?
Не думаю, Олег підняв руку офіціанту. Рахунок, будь ласка.
Я ще хочу посидіти, зайвилила Мирослава.
Нехай дівчина відпочине в межах цієї суми, у папці офіціанта опинилася велика купюра в гривнях.
Хлопець кивнув із розумінням.
Додому мчав на межі дозволеної швидкості.
Точно, дурень, лаяв себе Олег, Оля була права! Навіщо я взагалі це все затіяв? Хоча може, й не дарма поїхав.
«А я ж жодного разу не назвав дружину Надією. У мене ж немає нікого ближчого і ріднішого», різко зупинився, усвідомивши це. Пять хвилин сидів, прокручуючи в голові роки з дня весілля.
Олег бачив перед собою обличчя дружини, її очі яскравосині, з легкою імлою, згадував, як Надія усміхається при його появі, як ніжно розчісує йому волосся довгими, доглянутими пальцями.
«Я ж пообіцяв зробити її щасливою», він озирнувся, завів авто і, проїхавши двадцять кілометрів, звернув на сільську дорогу.
Тиждень це занадто довго. Я не зміг прожити без тебе навіть два дні, сказав він, коли Надія вибігла йому назустріч з будинку бабусі.
Ото вже божевільний, вона всміхнулася крізь сльози.
Надія, кохана моя, шепотів Олег на вушко дружині, і у обох паморочилося в голові від щастя.
