Весілля не буде
Чого ти такий мовчазний сьогодні? спитала Христина. Ми ж домовлялись: у суботу поїдемо у Львів вибирати меблі до спальні. А ти якийсь сумний. Щось сталося?
Олег відчував настав той момент, коли тягнути більше не можна. Пора сказати саме зараз.
Христинко… Я про весілля поговорити хочу.
Христина чекала цю розмову вже давно. Вони з Олегом домовилися, що святкувати будуть скромно, але все ж бачила: Олег мріє подарувати їй справжнє весілля з родичами, друзями, зніманням відео, ведучим… Як вона чекала цієї розмови!
Тільки говори вже, нічого не тягни. Мабуть, я здогадуюся, що саме ти хочеш сказати, Христина посміхнулась.
Та Олег неначе остиг.
Давай відкладемо… Давай поки відкладемо весілля.
Це зовсім не була та розмова, на яку вона чекала.
Відкладемо? Христина аж застигла. Це з чого раптом? Чому? Тільки ж нещодавно дискутували, які запрошення замовити… Ти ж їх сам вибирав, ми навіть обговорювали список гостей! Ти раптом вирішив на мені не одружуватися?!
Начебто, як у дешевому серіалі, зараз він скаже, що почуття згасли…
Але Олег відверто не грав за сценарієм.
З грошима зараз сутужно, пробурмотів він. Мені зарплату вже місяць тримають, ми так нічого й не назбирали. Та й… Ми живемо разом лише пів року. Може, зарано ще?
Зарано? Христина мало не проковтнула язика. Олеже, ми зустрічаємось три роки! Три роки разом, півроку під одним дахом це для тебе «зарано»?
Олег уже не виглядав наляканим.
Не починай, Христю. Я не хочу сварки. Це просто… просто пауза. Я не передумав одружуватися, але весілля це серйозні витрати.
Добре… Тоді давай розпишемося удвох, відсвяткуємо з друзями та й годі з тим весіллям.
Христю, хай тоді вже буде весілля справжнє, а не просто розпис.
Та будь воно прокляте, те весілля!
А ти ж мріяла…
Переживу!
Дивно він відмовляється…
Христю…
Скажи чесно. Щось сталося? Ти не впевнений у собі? А може, вже когось іншого зустрів? Бо фраза весілля це дорого якось не дуже звучить…
Олег похитав головою.
Ні, Христино, благаю. Я просто хочу, щоб у нас усе було бездоганно. Розумієш? А зараз не можу такого дати. І так… Півроку лише разом. Ми маємо зрозуміти, чи дійсно підходимо одне одному…
Здавалось, логіка була, і його аргументи звучали тверезо. Але інтуїція Христини навпаки майже кричала. Рідко коли Олег так старанно доводив свою правоту. І він же сам пропонував раніше якомога швидше розписатися!
Але Христина зробила вигляд, що повірила.
Після тієї розмови Олег ніби змінився: став ідеальним хлопцем, приділяв увагу усяким дрібницям, про які раніше забував, наче вину за скасоване весілля відпрацьовував. У крамниці завжди питав, що саме вона хоче, весь посуд мив сам… Але був похмурий. Не задумливий, а саме похмурий; ночами зітхав, дивлячись у стелю, а на запитання Христини відмахувався «Просто втомився».
Христина не тисла. «Потім, потім, ще не час…» нашіптував їй внутрішній голос.
Через кілька тижнів їх запросили в гості до батьків Олега в село під Тернополем. Христина не хотіла їхати. Не хотілося їй бачитися, та й Олег про весілля вже не згадував, а батьки ж напевно спитають буде незручно.
Але відмовитись не вийшло.
Вже за вечерею розмова про весілля все ж таки виникла.
Коли порадуєте нарешті? спитала його мама, коли батько пішов до вітальні дивитися телевізор. Ми вже місце для бенкету придивилися. Столик на двадцять людей. Коли бронюємо?
Олег сидів із такою ж кислою міною, як і Христина. Що бронювати? Не буде нічого…
Мамо, ми ж казали відклали, пробурмотів він.
Відклали? Через що? Невже грошей немає? Олежику, ти ж чоловік, треба було раніше про таке думати!
Після вечері, коли чоловіки залюбки розбирали зламану колонку, Христина пішла у ванну трішки перевести подих.
У домі було чисто, як у лікарні. Жодної пилинки. І навіть косметики, окрім гелю та шампуню, не було мама Олега все ховала у своїй шафці в кімнаті. Христина завжди не могла зрозуміти: як не лінь щоразу носити все це за собою?
Витерши обличчя рушником, Христина застигла від неясного відчуття… Стіни, як у родинних хатах, чудово проводили чужі слова. Олег повернувся на кухню й говорив з матірю. Христина почула…
…Олеже, ти не надумав із Христиною розійтися?
Серце застукало сильніше. Вона прислухалась ще уважніше.
Мамо, я ж казав відклали. Та не розійшлися, ні.
Відклали відмазка! шипіла Олена Петрівна. Я ж бачу, як ти мучишся. Навіщо вона тобі? Це не твоя дружина. Дружина повинна чоловіка слухатися, а ця… Нащо взагалі женитися тепер, якщо розлучитеся скоро?
Я люблю її, мамо, тихо сказав Олег.
Христина майже зворушилася… Та наступна фраза матері вразила її до глибини душі.
Любиш її? Вона лукава, Олеже. Я ж попереджала! Ще й дружиною не стала, а вже тебе від нас відвертає. Ти перестав сестрі допомагати, не приїжджаєш на город… Вона тебе змінює і не на краще.
Христина прислухалась до кожного слова, приклавши вухо до холодної кахлі. Вона ніколи не намагалась налаштувати Олега проти рідних. Навпаки завжди підштовхувала його до спілкування з родиною, бо розуміла, як це важливо для нього. Олег сам наполягав на ближчих стосунках із сімєю.
І тут її осяяло: справа не в грошах, не в заробітку. А в мамі, яка завжди посміхалась при зустрічі, а тепер не хоче весілля!
Христина повернулася на кухню.
О, Христинко вийшла! поспіхом сказала Олена Петрівна. Ми тут з Олегом обговорили: тягнути з розписом не варто. Молоді, розумію. Але життя без штампу не одобряю.
Яке милосердя…
Авжеж, Олено Петрівно, Христина кивнула. Ми довго не тягнутимемо. Піднакопичимо гривень і в РАЦС. Правда, Олеже?
Ага, Христю, ми вже майже чоловік і дружина, підтакнув він.
Тієї ночі, коли їхали додому нічною трасою, Олег намагався обійняти Христину, а та віддалялась усе далі. Вона не знала, чи починати розмову. Варто? Якщо Олег не кинув її після розмов із мамою значить, кохає? Але ж весілля скасував…
Ти дивно поводився, коли твоя мама говорила про нас, сказала вона, дивлячись, як зникають у темряві вогники міста.
Я? Ні… Просто вона знову підганяє, щоб ми пошвидше побралися…
Не бреши. Вона не підганяє тебе до весілля. Вона проти нашого весілля. Казала, нібито я налаштувала тебе проти неї, і щоб ми розійшлися.
Олег нервово стиснув кермо.
Ти чула? Христю, мамі важко, вона боїться, що синок про неї забуде, як одружиться. Це типово. Не приймай на себе. Минеться.
Христина і не хотіла приймати це близько до серця. Слова матері її не боліли. Та зачепила Олегова поведінка. Він її не захистив, а лиш погодився, щоб уникнути конфлікту.
Питання з весіллям залишалося відкритим. Олег ходив, наче проковтнув лимон, і на будь-які натяки про майбутнє відповідав, як під копірку: «Може, з часом…».
Тоді Христині трапився на очі незаблокований телефон Олега.
«Треба тільки час подивитись, я не чіпаю переписку…» вмовляла вона себе. «Ну, одним оком».
Показалося нове повідомлення від його сестри, Насті. Настя всього на два роки молодша за Христину, але поводилась наче підліток: ні роботи, ні навчання, живе у батьків і повністю на їхній шиї.
Повідомлення було однозначним:
Ясно, грошей знову не дам. Підкаблучник ти. Ну й живи з нею, раз якась там тобі важливіша за свою рідню.
Христина ще раз перечитала: «Підкаблучник».
І тут згадалося…
Ще до скасування весілля Настя вкотре телефонувала Олегові знову просила грошей. Христина тоді зірвалася і сказала:
Олеже, їй двадцять сім, вона все ще у мами з татом і просить у тебе гроші на розваги. Може б, пора їй самостійно щось заробити? Ми ж не банк без дна.
Тоді Олег погодився неохоче, але таки сказав: «Ти права, Христю. Час зупинитися».
Тепер стало зрозуміло, хто всіх настрочує проти Христини.
Вона взяла телефон Олега, відкрила чат із Настею, скопіювала повідомлення й відправила собі щоб мати свідчення. Поклала телефон саме туди, де був.
Олег струшував з куртки сніг у коридорі:
Купив хліба й твій улюблений шоколад з фундуком. Думаю, може, треба було сходити ще…
Олеже, Христина перебила його.
Що, на когось іншого чекаєш? спробував пожартувати він.
Та вона не підтримала жарту.
Що тобі Настя написала? різко запитала Христина.
Олег згадав, що в такій ситуації краще першим нападати:
Ти що, нишпориш у моєму телефоні, поки мене нема?!
Класична оборона. Спроба перевести відповідальність.
Неважливо, що я робила, Олеже. Поясни мені просто зараз.
Олег помовчав, обличчя пробігла вся гамма емоцій від гніву до паніки.
Та не звертай уваги, Христю. Вона ще мала, ображається на все підряд.
На що ображається? На те, що я просила подорослішати?
Вона безкоштовні гроші звикла брати, важко відвикнути. Та й забудеться…
То вона й твоїх батьків підбурила?
Ну… так, чесно визнав Олег. Я пояснював, це наші гроші, Настя має сама якось давати собі раду… А мама одразу: Христя тебе з-під матері витягла, від родини відвернула! Але я ж так не думаю…
Але весілля ти скасував… Добре. Вона налаштувала твою родину проти мене. Я це зрозуміла. Я більше не хочу спілкуватися з ними. Та що ти сам думаєш? Ти хочеш одружитися? Чи тобі просто страшно сказати мамі «ні»?
Звісно, я хочу! Але поки… Може, потім, коли все налагодиться…
Ось і відповідь.
Знаєш, Олеже, я зрозуміла одне… Не хочу заміж за того, хто не впевнений у своїх почуттях і тремтить перед кожним словом сестри або мами. На щастя, весілля скасували…
