От зради до щастя: історія, у яку ніхто не повірив би, якби не бачив на власні очі
Артем стояв на вузькій вуличці в самому серці Чернігова, а перед ним — заплакана жінка, розгублена та виснажена. Він дивився на неї холодним, байдужим поглядом, і в голові крутилася лише одна думка: «Невже ти мене не розумієш, Соломіє? Залиш мене в спокої».
Кілька місяців він намагався уникати її. Спочатку мовчки, потім — дедалі відвертіше. Але Соломія ніби жила у своєму світі. Вона переслідувала його — біля дому, біля офісу батька, біля університету. Вчора вона прийшла на ферму, де він проходив практику, і благала повернутися. А сьогодні знову стояла перед ним на колінах:
— Артемку, я кохаю тебе, чуєш? Я для тебе все зроблю! Вона тобі не пара, ти сам це знаєш!
Він різко відсторонився, стиснув кулаки й прошипів:
— Очумай. Я тебе не люблю. Ніколи не кохав. Я зробив пропозицію Маріанні, і через тиждень ми одружуємося. Годі руйнувати мені життя.
— А як же той вечір у Карпатах? А ніч на іменинах у Дарини? Ти клявся, що не залишиш мене!
— Я був пʼяний. А пʼяні, як відомо… — не встиг він договорити, як Соломія вчепилася в нього, намагаючись поцілувати. Артем штовхнув її так різко, що вона ледве втрималася на ногах.
— Більше ніколи так не роби. Я не хочу, щоб через тебе у мене з Маріанною були проблеми. Між нами — кінець. Назавжди. Єдине, що я можу запропонувати — дружба. Якщо це влаштовує — добре. Ні — прощавай.
— А якщо я куплю тобі машину? Позашляховик, про який ти мріяв? Адже твій батько так і не подарував…
— Мені не потрібна машина від тебе. І не буде потрібна. Бувай.
Він розвернувся і пішов. У голові — пульсувала злість, у грудях — важкий осад. Йому здавалося, що він звільнився від тягаря, але насправді все тільки починалося.
Вдома батько — Микола Олегович — одразу зрозумів, що з сином щось не так.
— Щось трапилося, Артеме? Ти якийсь не свій.
— Все гаразд, тату. У нас із Маріанною все добре, весілля за розкладом.
— Добре. Дуже добре. Я радий, що ти нарешті став чоловіком, обрав гідну дівчину. Ти мене тішиш, сину.
І справді, Артем змінився. З клубного гуляки він поступово перетворився на людину, яку цікавить родинний бізнес. Навіть ходив у офіс, вчився у батька, вникав у справи. Батько був задоволений. Але й хвилювався — чи не зірветься все знову? Чи не повернеться колишній Артем?
Весілля мало відбутися через шість днів, коли в їхній дім раптом увірвався батько нареченої. Чоловік був поза себе від люті.
— Ви не можете одружитися з моєю донькою! — оголосив він і кинув на стіл флешку. — Подивіться це, і все зрозумієте!
Микола Олегович увімкнув запис, і його обличчя поблідло. На екрані — Артем, у стрип-клубі, пʼяний, розкутий, з шампанським у руках, обіймається з напівоголеними жінками. На записі — дата «вчора». Але Артем впізнав той вечір — це був рік тому. До Маріанни. До всього.
— Це підробка! — вигукнув він. — Це старе відео! Хтось змінив дату…
— Мовчи, — перервав батько. — Ти приніс мені сором. Виходь. Ти більше не мій син.
Артем не заперечував. Просто вийшов. Хотів сісти в авто — але охорона не пустила. Ключі забрали. Дім — більше не його. Все, що він вважав своїм, зникло в одну мить.
Він поїхав до кращого друга. Богдан. Єдиний, кому міг довіряти.
Але коли відчинив двері… у передпокої стояли Богдан і Маріанна. У халатах. Обличча винні, але без каяття.
— Ти ж не думав, що вона чекатиме на тебе? — сказала Маріанна. — Я не збиралася принижуватися. Ми з Богданом давно разом. Ти просто був зручним.
Артем вийшов. Світ перед очима розмився. Довіра — мертва. Кохання — брехня. Друзі — зрада.
Він ішов узбіччям дороги. Подумав — якщо зараз зробити крок уперед, стане тихо. Спокійно. Без болю.
Скрегіт гальм. Крик.
— Ти що, життя не— Ти думаєш, мені нема куди йти? — прошепотів він до себе, дивлячись у темну дорогу перед собою.
